Літня подорож до Заліщиків, Червоногруду і Джуринського водоспаду

 

Любов до замків і до Тернопільщини почалася свого часу з легкої руки моєї подруги Даші. Відтоді пройшло вже років зо 5, а я все ніяк наїздитися не можу. Одна з давніх мрій – побачити панораму Заліщиків, замок у Червоногруді і Джуринський водоспад. Завжди думала, що туди мегаскладно добиратися, бо навіть із Тернополя в Заліщики треба їхати кілька годин. Ідейна натхненниця цієї поїздки, Світлана Андріїшина, своїм постом про Заліщики подала знак – час їхати!  А знаки я ну дуже поважаю, тому підбила двох Ір і одну Аню на цю авантюру.

З доїздом все виявилося просто – ну, наскільки може бути простим добирання двома поїздами до Заліщиків, а потім до Ниркова півгодини в “пазіку” у дуже тісній компанії з гусенятами, курчатами і селянами)

У перший день подорожі ми мали кілька годин до автобуса на Нирків і трохи полазили Заліщиками. Місто мені дуже сподобалося – воно живе і досить активне, багато молоді, нема такого відчуття застою, від якого у провінційних містах вити хочеться. Ну і величезний бонус – каньйон, який утворює навколо Заліщиків Дністер, і сама річка, до якої спускаєшся затишними вуличками і бачиш отакий краєвид. Вкотре посумувала, що у Львові немає хоча б якоїсь водойми, не для купання, а для медитацій і самого вигляду води)

То вже Нирків і вид на Червоногрудський замок. Обов’язково приїду сюди восени,  має бути неймовірно красиво.

Аня й Іри готові спускатися.

По дорозі до замку проходили через табір “Ромашка” і юний орнітолог Іра помітила оцих крихіток у гнізді)

Вежі замку, всередині можна полазити, пофоткатися, почитати історію відвідувань на стінах, ну і посумувати – все це розвалюється і за кілька років друга вежа може повторити невеселу долю своєї коліжанки.

А ми йдемо до костьолу. Дівчата, які їхали з нами в автобусі, розповіли, що там можна видертися на другий і третій поверх.

Власне костьол, виглядає аварійно і не зовсім безпечно, але цікавість ніхто не відміняв.

Всередині у мене було таке враження, ніби я десь у Камбоджі, приміром, і забрела у старий напівзруйнований храм, там ще на фото не вмістилася величезна діра у підлозі. Бракує тільки дерев, які поросли всередині.

Ми на хорах. Ще збереглося трохи старих розписів і світло там не до порівняння краще, ніж у замку і взагалі якась така дуже світла у багатьох значеннях слова споруда.

Ще таку красу надибав по дорозі наш орнітолог-ентомолог)

З фотками водоспадів у мене традиційно не складається. Без людей Джуринський водоспад складно було сфоткати . Та й взагалі складно, вода там валить з добрячою силою.

А зверху навіть збереглися залишки якогось форту чи що це було, не знаю.

Повертаємося на автобус, і прощальний знимок замку. В неті потім дивилися його старі фото – уявляла собі трушну фортифікаційну споруду, а насправді він виглядав радше як палац з двома вежами.

До траси замучених майже 5-кілометровою дорогою дівчат підкинув фотограф Петро Сорба, за що йому дякуємо ще раз, якщо раптом він це прочитає.

В Заліщиків на гербі єдинорог – це мене насправді дуже здивувало, не знаю чому, мабуть я б теж, якби вибирала герб для свого міста (хе-хе)), вибрала б щось таке незвичне, як єдиноріг або єнот, додає загадковості. Хоча нет каже, вибрали єдинорога, бо кінь уособлює швидкість, а ріг бика – силу.

Ар’я Старк вітає вас на Заліщанщині)

Ну і панорама Заліщиків з пагорбів сусіднього села. Видертися нагору можна за хвилин 15, а дорога з центру Заліщиків займе десь півгодини. Насправді вражаюче видовище і дуже красива місцина. На світанку, восени, взимку – я вже собі уявила, як там казково у ці моменти.

Повернуся туди ще раз, це точно. А ще там напевно класно валятися на траві, дивитися на краєвиди, читати, слухати музику, цілуватися, просто кайфувати. Шкода, що ми з Заліщиками на такій відстані, а то б я туди приїздила полікувати свої душевні негаразди спогляданням води і таких крутих краєвидів.

Іра аж літала від щастя))

Просто каньйон, річка і трави – завжди тепер привожу з подорожей трохи засушених рослинок – то як шматок того місця і навіть може трохи його енергетики.

Ну і “я на небі” чи то “вище неба” – словом, ОЕ знає) Було класно, були насичені 2 дні, які навіть дали відчуття, що відпустка триває, хоча вона якраз перед тим закінчилася. Ми вдало поїхали – бо, на диво, вийшло все так, як запланували. Єдине, що після таких мандрівок погано – це відчуваєш дике бажання одразу ж їхати кудись знову, все таки подорожі – то сильний наркотик)

Advertisements