Думки вголос

Кілька останніх постів у Фейсбуці змусили задуматися над тим, який радикальний іноді наш світ. Я можу написати, що не люблю хутро, але їм м’ясо, що хочу допомагати бездомним собакам, бо вони мають право на життя, але можу пристукнути комара і обов’язково хтось звинуватить мене у непослідовності, нелогічності. Певно, такі ж слова часто чують вегетаріанці від тих, хто все знає краще за нас. Мовляв раз ти вся така правильна, то роби правильно ВСЕ у тому житті. А я не вся правильна. Я намагаюся не брати у супермаркеті зайвих поліетиленових пакетів, але визнаю, що нині це дуже важкозамінний матеріал. Я не ставлю на свята справжньої ялинки, бо я проти їх вирубування, але не можу встояти перед букетом хризантем восени. Суть у тому, щоб робити бодай щось, якісь маленькі кроки назустріч кращому світові, а не маніакально приносити в жертву екологічності своє життя, і намагатися відповідати всім стандартам і уявленням, тим більше чиїмось, а не своїм. І колись ялинок таки вирубуватимуть менше, а хризантеми на столі певно так і стоятимуть, але погодьтесь, це краще, ніж взагалі нічого.
IMG_20141208_145223


***
За скільки років невіри у себе якось дивно вірити. І знати, що можеш зробити добре не лише тому, що пощастило, але й тому, що ти просто вмієш робити це добре. Ніби маленьке переродження, нове життя, яке може початися посеред старого.

***
Мені подобається ідея маленьких ескізних замальовок з життя, які я можливо час від часу писатиму. Ніколи не хотіла бути письменником, бо завжди вважала свої тексти трохи дерев’яними, але деякі моменти хочеться зберігати – просто звичайні миті життя, яким ти живеш поза інтернетом. Та й тренування для подолання дерев’яності непогане.

Я їхала у відрядження і кількома купе далі військові везли двох собак. Повертаючись з прогулянок на великих станціях, одна з вівчарок постійно хотіла зайти у наше купе – а солдат їй настриливо повторював, що “купе не наше”. Хоча, думаю, вона просто відчула мою симпатію. А ще люди зазирали і певно потім здивовано розповідали своїм сусідам по купе, що там “дєвушка вяжет” – але треба ламати стереотипи, не лише бабусі вміють в’язати:)

Мій кіт завжди вибігає мене зустрічати, коли повертаюся додому. У якийсь з вечорів він саме гриз свою курочку, коли ми заходили до хати. І не було ради – довелося бігти до дверей, з куркою у зубах. Ми голосно сміялися, кіт розгублено і трохи винувато на нас дивився, типу ” я ж вас зустрів, шо не так” і доїдав свою курку на коврику 🙂

Advertisements

One thought on “Думки вголос

  1. А мені дуже відповідає твоя постава маленьких кроків. Що це взагалі таке “100% екологічність”? Просто треба намагатися жити гармонійно, от і все.

    Подобається

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s