Вихі-дні і бу!дні

За вікном лиє з самого рання і попри те, що у таку погоду роззявити очі і виповзти з ліжка в рази складніше, вона налаштовує на робочий лад. Безцільно, але весело проведені вихідні – у валанданні вулицями Львова, перегляді мільйона фільмів, шпортанні гачком і розпусканні нав’язаного, хеканні на ровері під хор запитань у голові “шо я тут роблю?”, “нашо так мучитися?” і “коли вже та рівна дорога?” лишилися позаду. І дощ натякає, що пора братися за щось важливе, як би літо не розслабляло і не вселяло надію, що можна просто проживати ці дні без жодних пунктів у щоденному плані. От за списаний завданнями й ідеями листочок я цьому мокрому дню дуже вдячна. І момент, коли у кімнаті різко темніє, буквально на очах, бо на небі згущуються хмари, теж такий улюблений – відчуваєш себе наче у якомусь фільмі, де у прискореному темпі показують, як сходить сонце чи повзають хмари, – писала я після минулих вихідних.

***

Купую зараз книжки, багато книжок, кожну з них починаю читати й потопаю серед слів і сюжетів. Закрити мене на місяць з ними і відімкнути інтернет – напевно, з цього можна було б отримати щось корисне. Хоча зрештою байдуже, такий варіант мене влаштовує навіть без користі, з чистим задоволенням від процесу і бажано, щоб необмежений у часі.

***

А цей понеділок почався теж незвично. Я встала о п’ятій ранку, щоб трошки скоріше прийти на роботу. За вікном було мокро – вночі непомітно пройшов дощ, а це означало, що недільна спека і духота зміняться бодай на день на понеділкову прохолоду. А потім почало гриміти і я пошкодувала, що таки не досипаю у ліжку – страшенно люблю спати під акомпанемент грози. Але ранок усе одно вийшов дуже хорошим. Я вкотре впевнилася, що як день почнеш, таким він і видасться. Цей був дуже продуктивним, з настроєм багато робити і викреслювати зроблене зі списку. А якщо почнеш день із жаління себе, що знову робота і повзанням соцмережами, нічого путнього з нього не вийде.

***

На вихідних я неочікувано для себе провела експеримент олдскульного життя. Забула на роботі телефон і вирішила, що три дні цілком можу без нього прожити. То були прекрасні дні реального життя, попри те, що я майже не контактувала з людьми, але зате не було жодних причин не спілкуватися з собою ж. Першим маленьким “випробуванням” стало “треба терміново це сфоткати” – нема чим, значить не так вже й треба. На будинку поруч з зупинкою повісили величезний банер з рекламою магазину якихось будівельних штук “Горгона” – мила така назва, навіть не знаю, що наштовхнуло власників на неї. Але вона склала гідну конкуренцію перукарні “Даліла”, яка теж є у моєму районі. Не сфотографувала і не вмерла:)

У парку після йоги, замість втуплюватися у телефон, я могла тепер почитати книжку. Там поставили дуже класні крісла і столики з палет, усе це виглядало б дуже живописно у моєму інстаграмі, наприклад. Але не менш красиво воно виглядало і вживу. А потім до мене підбіг малий білий пес з паличкою в зубах і настирливо, навіть трошки нахабно клав її переді мною, що означало “кидай давай”, попри те, що ми з ним незнайомі:) І я кидала, пес був у захваті, аж підгавкував, хазяйка на сусідній лавці уваги не звертала, певно вже задовбалась кидати і тихо раділа, що пес знайшов собі нову жертву. Потім цей терорист побачив цікаву собачу тусню і лишив мене, до слова, дуже необачно, саму. Бо читала я, аж поки мої ніздрі не вловили смачний запах – то були свіжі бельгійські вафлі, які тільки-но поставили пекти на вуличному ринку у парку. І я пішла на той запах, спокусилася на вафельку з чорницею і згущиком. Момент щастя ез іт із.

У підсумку дні виявилися багатими на читання, гуляння і трошки готування. Я уявила себе у середині 90-х років, коли із засобів зв’язку – лише домашній телефон, яким слугував фейсбук – бо зазвичай я рідко сиджу за комп’ютером поза роботою, більше у телефоні. Тож частота зазирання туди була десь такою ж, як дзвінки по домашньому. І ці зустрічі, коли ти пишеш людині, о котрій і де будеш, а потім виходиш з дому без телефону і розумієш, що у випадку чого зідзвонитися не зможеш. Дисциплінує і трошки повертає у минуле:)

Того вихідні вийшли незадокументовані.  Але такої умиротвореності й спокою давно не пам’ятаю.  Всі фото – з вихідних минулих, коли ми гуляли з Романом навколо Коновальця і з цією шикарною дівчиною – по Тарнавського і Льва Толстого. З вихованості не можу їх всі у інстаграм вивалити, хай тут будуть, тим паче вони дуже настроєві)

Advertisements

3 thoughts on “Вихі-дні і бу!дні

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s