Творчі м’язи: тренування перше

Часом буває, що не хочеться ні влучних слів, ні розповідей про буденне й у глобальному сенсі неважливе. Голос втрачається, картина млява, так це чи не так, це лише моя уява – закрутилася пісенька в голові, десь так воно і є. І намагаєшся щось писати, мучиш себе і сторінку для нового посту у блозі. Або перечитуєш старі записи. Часто я щось пишу на хвилі захоплення темою і навіть попри те, що все написане здається нелогічним чи просто дивним, публікую. А згодом переглядаю той пост і усвідомлюю навіть певну його раціональність. І це перечитування себе, коли ти задоволений старими текстами, але нові пишеш так, наче ріжеш тупим ножем, дає надію, що рано чи пізно, у муках блоготворчості, народжується справді те, що хочеться сказати. Чи принаймні те, що приємно згадати. А пошук тем для цих слів-і-слів – штука важка, особливо коли за місяць, просочений морською водою і потом, ці вміння встигли заіржавіти. Час зі скрипом повертатися.

Кожен запис цього блогу мені хочеться розпочати з якоїсь такої фрази, якою письменники починають свої романи. Першого речення, за яким жадібно ковтаєш друге і хочеш ще. Щось на кшталт: “Обважнілі від дощу гілки сосен сплелися у щільну завісу, та вона все одно помітила, як зблиснула і заіскрилася поверхня озера, якого тут не мало бути”. Кожна історія, яку хочеться розповісти, не обов’язково має бути неймовірною – озеро виявиться калюжею чи ще щось подібне. Але для своїх історій хочеться підбирати найточніші й найживіші слова. Навіть якщо це просто розповідь про звичайний день у місті, як цей запис.

Мабуть, найбільш вдала ідея з тих, які пропонує Джулія Кемерон для качання своїх креативних м’язів – це творчі побачення. І коли, як не восени, їх собі влаштовувати? Думаю, писати про них у блозі – це взагалі подвійний виграш, що і планую робити під тегом “творчі побачення”. Наперед загадувати нічого не буду, але хотілося б бодай п’ять разів здивувати саму себе. Чи нагадати, що буденне може бути приємним – варто просто спробувати його під іншим соусом.

Базовий набір для першого побачення – записник і ручка, вільні кілька годин часу, приємне місце для посиденьок, настрій побути самій. Як завжди, найкращі ідеї виринають несподівано і незаплановано. Я приїхала з Одеси, голодна на еклери. Бо з такими цінами, як там, їх можна наїстися хіба крізь сльози) Вже доволі давно недалеко від мене – кілька зупинок тролейбусом, відкрили пекарню Baguette. Перше, що змушує серце забитися частіше – це округлі вікна, до яких я маю страшний і непереборний сентимент. Та й всередині усе не менш красиво – величезна дерев’яна вітрина з булочками і тістечками, милі столики і доволі тихо. Було усі ті рази, коли я проходила повз. Але не тоді, коли мені захотілося сісти десь в кутку і настрочити кілька сторінок під настрій у записнику, підзаряджаючись лате. У пекарні саме проводили свято для дітей, вільний столик знайшовся тільки біля великої вітрини, за якою робилася піца і куди діти прибігали з вигуками: “Це наша, наша піца, дивиии!” й прилипали до скла носами.

В принципі, я вже звикла до того, що у житті ніколи не стається так, як я собі запланувала, скільки варіантів не вигадаєш.  Ми з еклером і великим лате швидко адаптувалися до шуму, згодом він навіть відійшов на другий план, і у один момент можна було відчути себе наче у фільмі – навколо гамірно, але найголосніше в голові звучать твої думки. Кілька сторінок записника вкрилися густим текстом, не зв’язним і про все на світі, але то не головне. Навколо шмигали офіціанти і не знаю, що вони про мене думали – що я письменник якийсь чи просто дивачка, бо разом з текстом малювала картинки для нового светра і рахувала петлі.

Погода міняла сонце на хмари і коли я вийшла з пекарні, врешті вирішила ввімнути таки осінь. На Піскових озерах людей помітно поменшало, вільну лавку тепер було знайти не проблема. Неподалік двоє хлопців щось бринькали на гітарі, я дістала книжку і кілька хвилин насолоджувалася читанням, поки не почав накрапати дощ. Вже дуже осінній і нелагідний, встиг промочити мої кеди, натомість подарував кілька кадрів з пустими доріжками навколо озер і поруділим листям. Час прирученої магії оголошується відкритим.

Advertisements

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s