Книги січня

Так сталося, що цього місяця у книжковому об’єктиві – знову Скандинавія. І вона мене не розчаровує. Навіть навпаки – здавалося, що читати мені самі лиш детективи, де трупи перемішані з милими серцю північними пейзажами, фйордами й холодом. Але ні, три січневі улюбленці здивували. Жодних вбивств і майже немає детективщини у звичному її розумінні. Об’єднує всі три книги один момент – вони про минуле. І про майбутнє, зліплене з його осколків.
3848067

“Musselstranden” Marie Hermanson // “Тайна Ракушечного пляжа” Мари Херманссон (Швеція)

Улюбленим героєм цієї книжки для мене стала Крістіна. З моху, гілочок, ракушок та інших природних матеріалів вона робить чудернацькі речі. Живе у хижі біля моря. Не любить говорити і їй добре самій. Ночами блукає лісом по стежках косуль. Ідилія творчої людини, чи не так? Не буду розповідати, що привело її у цю точку. Скажу тільки, що ніколи б не подумала, що така важка історія може обернутися на таку незвичну, хоч і дещо сумну. І що читатиму я її без почуття гнітючості.

Крім цієї лінії тут є й інші, які у мені відгукуються. Дитинство, коли тобі здається, що чиясь сім’я набагато ідеальніша за твою. Дорослішання, болюче порівняння себе з іншими не на свою користь. Самостійне життя, в якому ти все одно, знову і знову повертаєшся у певну точку відліку, яка зробила тебе тим, ким ти є зараз. І нарешті прозріння, коли ти розумієш, що всі ці роки бачила тільки те, що хотіла бачити.

Про цю книжку також пишуть, що це історія з міфологічними вплетеннями, про людей, яких викрадають тролі. І ця гілка сюжету також цікава, особливо своїм завершенням. Разом книжка мені ще досі не вклалася у цілісну картину, я не можу виділити з неї одну ідею, концентрат. Можливо, це будуть слова про те, що всі явища у нашому житті мають зворотню сторону, якої ми часто не помічаємо.

15750900

“Perhoskerääjä” Joel Haahtela // “Собиратель бабочек” Йоэл Хаахтела

(Фінляндія)

Дуже коротка, але водночас дуже об’ємна змістовно історія. Головний герой отримує спадок від абсолютно незнайомого йому чоловіка, Генрі Ружички. І слідами його пам’яті, місць, де той колись побував, він потрапляє разом з минулим цього чоловіка у своє. Можна назвати цю історію детективною, бо є загадки, які врешті отримують розгадки.

Та для мене найбільш приємним був сам процес смакування текстом. У анотаціях до книжки пишуть, що основною тут є метафора засушеного метелика, яких колекціонував Генрі Ружичка, як образ спогадів. А для мене ця книжка – як крила живого метелика. Думаю, вам доводилося хоча б раз у житті тримати в руках метелика (бодай отого бридкого нічного 😉 і ви відчували, наскільки тонкими є його крила. Та попри цю делікатність вони дають метелику змогу літати. Десь таким тонким, майже прозорим є для мене словесне наповнення книжки. Більшість слів тут здаються просто красивими, але вони ще й літають. Вони живі.

Ось наприклад уривок тексту:

“В тот вечер, когда я проводил жену на самолет, выпал первый снег. Было начало декабря, за четыре месяца до получения письма от адвоката. Я помнил, как мы ехали в аэропорт по темной дороге и снежинки летели в ветровое стекло, дворники медленно двигались туда-сюда. Лицо Евы скрывала тень, после лета она решила отрастить волосы. Мы почти не разговаривали, она погрузилась в свои мысли и уже рассталась со мной. В аэропорту она купила в киоске газету, шоколад, и, когда клала их в сумочку, ее руки дрожали. «Осенью, не позже октября», — сказала она и поцеловала меня. Я еще долго ощущал ее присутствие тем вечером, когда уже был один.”

Читаєш його і в перший момент здається, що герої розходяться, бо лице жінки приховувала тінь і вони майже не розмовляли. Але це просто Єва відростила волосся і занурилася в свої думки. Чи не просто? Впродовж усієї історії автор дуже вміло, звичайними фразами, балансує на межі явного й уявного. Читач може обирати свої варіанти і автор його не розчарує, відрізавши один і залишивши наприкінці інший.

Тому так багато разів мені хотілося схопити ручку і виписувати, виписувати цитати. Попри те, що це, здавалося б, звичайні собі слова і їх поєднання.

6978066

“Hundre år” Herbjørg Wassmo // “Сто лет” Хербьёрг Вассму

(Норвегія)

Сімейні саги – один з моїх улюблених типів книг. Я люблю їхній великий обсяг і смакування деталями. І від цієї книжки, яку читала на телефоні, просто не могла відірватися, попри те, що екранне читання мене дратує.

Це звичайна історія чотирьох поколінь жінок. Прабабуся Сара-Сусанне, бабуся Еліде, мама Йордіс і сама Гербйорг Вассму, дочка і правнучка, яка збирає її воєдино. Що мене здивувало у ній – зазвичай такі книжки при минуле зловживають темою важкого життя. Жінки постають жертвами тиранів-чоловіків і обставин, у яких опинилися. У Вассму все трохи по-іншому – тут багато любові, світла, дітей, яких справді люблять. Жінки не залишаються упослідженими, а шукають себе, думають, навіть попри те, що постійно доводиться виконувати свій “головний обов’язок” – певно єдине, чим ця книжка традиційна у своїй тематиці. Попри те, що Сара-Сусанне одружується з Юханнесом, бо так вирішила за неї сім’я, а Еліда з Фредріком – фактично назло своїй матері, вони проживають своє життя у любові. Натомість вже Йордіс, яка живе у наш час (відносно наш – середина минулого століття), виходить заміж за людину, яку думає, що знає і що любить. Але чи так воно насправді?

Ця книжка без шокуючих подробиць і брудної білизни (хоч натяки й були, я вдячна авторці, що вони такими і залишилися). Тут багато моря, холоду, норвезького життя (цікава лінія протистояння Північ-Південь, у південному Осло не любили північних жителів), власних назв, які важко читаються і маленьких деталей, які запам’ятовуються. Наприклад, мансардна кімната Сари-Сусанне, з великим вікном і видом на море, де вона ткала і просто була на самоті, коли хотіла – як би і я хотіла таку кімнатку у будиночку біля холодного моря.

Advertisements

8 thoughts on “Книги січня

  1. “Сто років” дуже гарні, ті дедалі ширші сімейні кола заколисують і змінюють точку зору на окремішні життя на користь “усі ми – частина більшого”.
    треба собі й інші дві подивитися )

    Подобається

    • Дякую за коментар, ти унікальна людина, яка прокоментувала мене, зареєструвавшись через Фейсбук) Автоматично зберігається ця функція чи знову треба реєструватися при новому коменті?
      Маєш на увазі, де знаходжу книжки чи власне де їх качаю? Якщо перше, то по-різному, в блогах, або вбиваю у пошуковик назву книжки, яка мені сподобалася і починаю ритися, наприклад, на livelib, у підбірках.
      Якщо друге, то e-reading.club майже завжди виручає)

      Подобається

  2. […] Raincarnation – це Ліля. Ліля журналіст і живе у Львові. Ліля складає цікаві списки, от як наприклад скандинавської літератури. Також Ліля в’яже, чудово готує, а також має гарнезний Instagram, де можна усе це роздивитись. А ще Ліля пише про мандрівки, та надвичайно натхненні пости. […]

    Подобається

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s