Враження лютого

Processed with VSCO

Лютий видався багатим на “домашні” враження, бо шукати їх де-інде не було сил/натхнення/часу. Тому я навіть не змогла між записами про два зимові місяці втиснути ще щось. Більше так не робитиму – виглядає дивно. Тішить, що написати тут принаймні є про що і я це роблю, і навіть не через стоп’ятдесят днів опісля 29 лютого. Поїхали.

∼•∼Кіно∼•∼

leap-year-623837l

“Leap Year” – комедія про те, як американка попхалася в Ірландію робити пропозицію своєму хлопцю-тугодуму. Сюжет – штамп на штампі і штампом поганяє, хоча є і моменти, які тішать. Передусім – ірландські краєвиди: озера, скелі, океан, замки. Чарівний Метью Ґуд, на якого я не втомлююся дивитися і заодно мила Емі Адамс. Наприкінці лютого. У босоніжках на, як не дивно, босу ногу :Р Але згрубша гідне кіно для розслабитися:)

“The Man In The High Castle” – відносно свіжий серіал за мотивами книги Філіпа Діка. Альтернативна історія, у якій Німеччина з Японією перемогли у Другій Світовій Війні. Америка розкроєна між цими двома країнами. Дія серіалу крутиться навколо таємничих фільмів, які показують відому нам версію історії, у якій нацисти програли і які начебто знімає та сама Людина у Високому Замку. Перші дві серії я дивилася майже без інтересу, але вирішила дати серіалу шанс, і недарма. Далі закрутилося так, що тепер з нетерпінням чекаю наступного сезону. Тим паче, що фінал першого сезону – це кінець книжки, а далі сценаристи мусять здивувати. Кінцівка, правда, вже й так винесла мозок.

“La belle verte” – смішний своїми наївними зйомками і прозорим посилом фільм. Мешканці іншої планети, де люди давно відомовилися від техніки, м’яса, матеріальних благ і забули, що таке війни, відправляють на Землю свою людину, яка досліджує, що ж зараз робиться на цій планеті.  Заодно Міла може “відмикати” людей від земної реальності налаштовувати їхні внутрішні антени на те, що справді важливо. Тут і про проблеми екології, і про нездорову їжу, і про соціалку, та про все. Вкласти б усі ці ідеї в якийсь масштабний проект і зробити їх менш прозорими на екрані, але максимально загостирити – вийшло б мегакіно.

“I do not know how she does it” – згадувався у Шерил Сендберг, вирішила глянути. Ну, такоє. Сара Джесіка Паркер бігає між домом і роботою, старається встигнути і там, і сям, у процесі закохує в себе Пірса Броснана (хммм) і врешті обирає сім’ю, хоч кар’єри не кидає. Все-таки далекий від мене цей фільм, та й занадто він причесаний. “Стажер” в цьому плані точно виграє.

∼•∼Книжки∼•∼

Однозначним відкриттям цього місяця стала канадійка Еліс Манро, яка має Нобелівку. Знічев’я вирішила прочитати кілька її оповідань і потонула у їхній приємній густині. Тут те, що я так люблю: багато красивої канадської природи, люди у ситуаціях, які змінюють їх і достатньо довгий, як для оповідань, обсяг – у середньому 60 електронних сторінок. Не люблю короткої прози, бо не встигаю зануритися у атмосферу, а Манро знайшла золоту середину. Неодмінно читатиму ще,  дуже хотілося б у паперовому варіанті. Поки у моєму активі “Обличчя”, “Жереб” (чи “Випадок” є ще варіант) і “Справжнє життя”. Шкода тільки, що книжки Манро не перекладали українською, є тільки російські видання.

 

Processed with VSCO with t1 preset

Шерил Сендберг “Включайся” – це таки більше про кар’єру, ніж сім’ю і кар’єру, інші захоплення і кар’єру. Трохи заздрю авторці, що вона насправді аж така одержима своєю роботою і їй не треба більше на жодну діяльність перемикатися, а лише включатися. Презентація цієї книжки на Форумі Видавців виявилася для мене цікавішою, ніж сама книжка, але кілька позитивних моментів було. Зокрема, прочитала одну з глав і одразу ж після того отримала кілька заслужених компліментів. Зразку загострився синдром самозванця, хотіла було відмазатися, що то все не я, а потім зрозуміла, що коли тебе хвалять, не варто одразу маліти від цього. Це ж шанс вирости у своїх очах.

Агота Крістоф і її “Товстий зошит” – це з розряду міні-вибуху мозку. Коли на початку тобі здається, що ще трохи і ти кинеш читати цю дурню, а наприкінці хочеться одразу ковтнути ще дві частини. Дуже театральна книжка.

Processed with VSCO with f2 preset

Анна-Лєна Лаурен “У горах всі рівні”. Ще з часів свого диплому страшенно люблю мандрівні нотатки. Це той жанр, який практично завжди цікавий і в якому я прочитала б книжки з кожної країни світу, якби такі були. У цій книжці – про мандри фінської журналістки російськими кавказькими республіками (Чечня, Інгушетія, Дагестан, Кабардино-Балкарія, Північна Осетія), Абхазією, Південною Осетією і Грузією. Пізнавальним для мене був момент, коли Анна-Лєна пояснювала стосунки цих територій з Росією. Бо це для нас усе так однозначно і чорно-біло, Росія керує, вони мусять коритися. А насправді там багато підводних течій і моментів, які було цікаво дізнатися. Мови, релігії, преса, ставлення до жінок і так далі. Незмінною у всіх місцях була лише гостинність, з якою зустрічають нових людей. Цікава і захоплива книжка.

∼•∼Музика∼•∼

Цього місяця улов дуже багатий. Наприкінці січня вийшов новий альбом моєї обожнюваної Sia і я кайфую. Змінила на рінгтоні одну її пісню іншою, вмикаю і поринаю у це блаженство музики і голосу. Шість пісень з нового альбому трощать і рвуть зсередини, одна з них оця:

А шум навколо Євробачення познайомив з дуже милими інді-хлопцями Brunettes Shoot Blondes. Якби мене цікавив конкурс, голосувала б за їхню пісню, бо вона чудова, як і решта музики, яку вони роблять. Чимось нагадують мені Travis, налаштовують на спокій і умиротвореність. А ще, коли чула рекламу Нової Пошти, навіть подумати не могла, що життєрадісну Tomorrow співають наші хлопці, а не якась іноземна група. Круто ж.

І ще дуже сподобалася випадково почута пісня Марії Чеби. Скучила за хорошим тріп-хопом шалено-неймовірно.

∼•∼Нове∼•∼

Дике бажання їсти зелень, якої поки що майже немає. Ну і традиційно на весну таки тягне на здорову їжу, від неї приємно не тільки шлунку, але й голові. Хоч десь під кінець місяця почала вимальовуватися нова концепція інтуїтивного харчування, я перестала страждати через солодке, а просто часом купую собі трохи халви чи заточую шматок кекса, і прекрасно.

avocado.jpg

З продуктів, які вподобала цього місяця – пластівці від “Росичів” (rosichi.com), писала про них у інстаграмі, адигейський сир “Яготинський” – неочікувано смачний-смачний, лляна і гірчична олія від “Смаку життя”, які я даю в гірчичний соус і заправляю ним, наприклад, салат з авокадо, яйця і шпинату, як на картинці і трюфелі з фініків, які я зробила сама, вони на фото вище, планую ще такі з вишенькою забацати. Та й таке. Березень мусить здивувати, інакше буде зле.

Advertisements

2 thoughts on “Враження лютого

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s