Враження квітня

 

2016-04-28 11.28.35 1.jpgЯ пишу цей пост з думками про травень, який треба зробити максимально завантаженим і насиченим. Пригадую себе ще кілька років тому – було дуже багато всього у житті й встигалося також більше. Зараз я повзаю як дохла муха і мало що встигаю. Мрію себе трохи позаганяти і активізувати приховані ресурси. Поки ж – квітень.

∼•∼Нове∼•∼

Processed with VSCO with f2 preset

Квітень став водночас найбільш знаковим і нудним на події місяцем. Знаковим – бо ми нарешті змогли переїхати у свою квартиру, але біганина магазинами у пошуках потрібного (покупка місяця – сушка для білизни на балкон!), прибирання, п р и б и р а н н я, ПРИБИРАННЯ тривали й тривають, на холодильнику товстий список необхідних покупок, а от у голові вже все ок – після одруження я жодного разу не забула нове прізвище, місяць після переїзду – і я вже не відчуваю батьківський дім своїм. Не знаю, що це, легка адаптація чи погана пам’ять.

З моментів, які пригадуються – один з перших вечорів у нас, за вікном гроза, я напилася кави з молоком і наче влила в себе трохи теплого вогню, який гріє ізсередини, з чаєм такого відчуття ніколи не було, певно вся магія в молоці. Вікно привідхилене, добре чутно, як з тріскотом рветься небо, я мотаю нитки у клубок і так мені ідилічно й ідеально в той момент, шо ну.

Хата видає різноманітні звуки. Крім котячого м’явкання кухонний кран пищить, як касатка, а потім видає зітхання-фиркотіння геть таке, як кицька іноді, або я, коли мені щось не подобається. У однієї з газової конфорок на мінімумі вмикається ще й режим ультразвукового кажанячого писку. А холодильник узагалі мукає, як корова, принаймні мені на те схоже.

Нова кавоварка, якщо наливати каву занадто швидко, підлизується і по-зраницькому тече. Вчить розміреності й уваги, які любить цей напій. У джезві за нею треба пильнувати, аби не збігла, у гейзерній з цим простіше, то мусить же вона якось випробовувати людей.

Processed with VSCO with f2 preset

Ще була поїздка до Медвина, за яким я за рік страшне скучила, і за бабушкою Полею моєю, і за тим відчуттям спокою, повільності буття, якого майже не здибати вже у Львові. Цвіт дерев, тюльпани, тепла лежанка, гроза, вареники з сиром і зелена цибулька, трохи в’язання, запійне читання і слухання аудіокнижок.

По дорозі назад заїхала до Києва, де блукала магазинами, купила собі таки стіл, бобіну льону і убтан з бальзамом для губ. Навіть одне какаовування втиснулося, хоч Київ завжди мене страшенно втомлює своїм ритмом.

Абсолютно для себе неочікувано навчилася-наловчилася в’язати класичні виворітні петлі. Розізлилася, що ніяк не можу вигадати модель кардигана і замість того взялася за блакитний котон, з якого резинка на прямих спицях виходила неймовірно кривою. Згадала, що десь читала про спосіб в’язати класикою, яка вирівнює закручування нитки. Десять хвилин – і от у мене вже красива резинка. Це однозначно перемога і навик місяця. Правда, тепер є бажання всі резинки у початому в’язанні поперев’язувати класикою ^_^

∼•∼Книжки∼•∼

2016-04-16 03.15.00 1.jpg

В поїзді мені хотілося читати паперову книжку. Напередодні поїздки купила “Маленьку паризьку книгарню” Ніни Джордж. Книжковий магазин-баржа, книгар, розчарований у коханні і житті, смачна їжа, красиві пейзажі Провансу… Не шкодую, що взяла її, багато смайликів з’явилося на полях, галочки, плюсики, мінусики. Вона не залишила мене бадужою до певних фраз, але все ж сюжет і герої занадто картонні. Деякі їхні переживання чи життєві ситуації мені важко уявити, вони для мене штучні.

920x920.jpgПонакидала собі у плеєр аудіокниг і почати вирішила з Кінгівської “11/22/63”, оскільки так і не додивилася серіал, а було цікаво, чим там все скінчиться. І потонула у цій книзі, яку дуже майстерно прочитав Ігор Князєв (аплодисменти йому!) – Америка як місце дії ще жодного разу не була для мене настільки крутою в книзі, як тут, коли все відбувалося наприкінці 50-х, початку 60-х. Звісно, можна рахувати штампи й голлівудщину, але грець із нею, коли ця книжка залишає по собі теплоту. Я загалом не фанат Кінга, до того тільки “Зелену милю” давним давно читала і “Острів Дума”, не пам’ятаю з якого переляку, ну і оповідання в ауідо під настрій були. Не люблю кровожерливих сюжетів, які наганяють страх. І хоч тут теж є трохи цього, його мізерно мало. Для мене це передусім красива історія кохання й розповідь про те, що минуле не бажає мінятися і його не варто ідеалізувати. Ще я зрозуміла, чого так плювалися на серіал фанати Кінга – і дивилася вдома останню серію тільки через Джеймса Франко. А так, звісно, увесь настрій книжки тут втрачено абсолютно, багато біганини, метушні, сюжетних ліній, які повертають геть не туди невідомо заради чого. Книга краща – популярний вирок, але це правда.

Між тим усім помістилася ще коротенька книжечка Артура Кларка “Острів дельфінів”, яку я знічев’я прочитала, знайшовши у селі в книжковій шафі. Про острів біля Бар’єрного рифу в Австралії, де проводили експерименти з дельфінами і вивчали їхню мову. І про війну дельфінів і касаток. Старенька, трохи наївна історія, згадала, як любила колись іншу, про мієлофон і Алісу, перечитати б)

∼•∼Кіно∼•∼

CfT6AIcUIAAf-jU.jpg

Сходили на “Зоотрополіс” і отримали обоє від нього купу задоволення – влучні жарти, актуальний сюжет і просто півтори години, коли не заглядаєш у телефон.

Advertisements

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s