Гардероб: принципи і примхи

Класно було б, якби усі речі, про які ми хотіли розповісти, але забули, мозок зберігав так само добре, як вордпрес – мої старі чернетки 😉 Зазирнула туди – а там висить цілий трактат про мій гардероб дворічної давнини О_о Не опублікувала я той текст тому, що так і не зробила красивих фото своїх “луків”. Здавалося, що писати про лахи-у-вакуумі якось несолідно. Але за два роки майже нічого не змінилося – я зрідка прошу чоловіка зробити мені фотку в шмотках, аби подивитися, як воно виглядає збоку і заради профілактики комплексів. Половина з двох кадрів – із заплющеними очима, думаю, ви розумієте масштаб катастрофи. Моделі і фотографа з нас не вийде, плак-плак.

Зазвичай під текстами, де йдеться про те, як одягатися – і всі речі живописно розкидані на попередньо вимитій підлозі, пишуть “Добре було б побачити на моделі”. Добре, але сьогодні не той день. Сьогодні я дозволю собі просто писати те, чим вже давно керуюся у виборі одягу. І речі будуть розкидані по ліжку :Р Поїхали!

1. Якби мій гардероб був метафорою якоїсь країни, його важко було б назвати політкоректним. Бо чорних речей у ньому майже немає. Кілька років тому я критично оцінила свій абсолютно неконрастний тип зовнішності і зрозуміла, що повністю чорний одяг – сукні, светри, футболки, куртки і пальта роблять мені ведмежу послугу. Я гублюся у цих речах, мій кольоротип абсолютно до них не пристосований. Тому практично усе чорне пішло на продаж, благодійність, у смітник врешті решт. Що залишилося? Аксесуари – сумки, колготки і взуття. Словом, усе те, що не займає великої площі і не може перетворити мене у власну бліду тінь. А, і одні піжамоподібні штани у дрібну квіточку, які я люблю за зручність. Та й штани – це вам не шарф біля лиця.

Я знаю, що чимало дівчат обожнюють чорний – і коли його одягає контрастна брюнетка чи блондинка, я її розумію, це справді шик. Я ж дивлюся на такі речі, і мені нудно. Чорний, як на мене, попри поширену думку, не найлегший колір для комбінування. Бо знову ж таки – для гарних комбінацій з ним у парі мусять грати такі ж яскраві кольори і зовнішність. Тому універсальним його важко назвати, принаймні у моєму випадку. Ще не ношу червоний, поєднання біле-чорне – з тієї ж неконтрастної причини.

2. Коли ти усі свідомі роки свого життя ростеш на ґрунті, щедро удобреному комплексами, дуже важко зізнаватися, що вмієш робити якісь речі справді добре. Я ніколи цього не писала – сьогодні напишу: мені подобається те, як я поєдную кольори. І я вважаю, що вмію це робити. Я бачу відтінки і тони – і за умов безмежної кількості лахів, впевнена, з кольористикою усе було б завжди на вищому рівні. Наразі ж комбіную те, що є і не сильно страждаю через обмеження, які накладає моя скромна шафа.

Моя палітра ось уже кілька років – неяскраві, дещо приглушені тони, з акцентами. Для тих, хто знайомий з теорією кольоротипів – я себе визначила як м’яке літо. Правда, це не заважає моєму гардеробові тяжіти до осінніх кольорів, які я теж дуже люблю. Бо насправді усе це умовності і навіть моє сірувате волосся часом має золотистий, характерний для осінніх кольоротипів відлив. Сірий, темно-синій, сіро-синій, усі варіанти зеленого, від хакі до морської хвилі, коричневий, блакитний… Акцентні – лимонний, фуксія, бордовий, чорничний, баклажанний, гірчичний, список можна продовжувати ще довго. Минулого року в цю компанію ввірвався зовсім нехарактерний для мене лососевий, але він дуже класно працює у ролі акценту, шикарно поєднується з синіми, блакитними, пісочними відтінками і оживляє.

3. Недавно зрозуміла, що фішка мого гардеробу – перспектива. Тобто я можу купити якусь річ, яку зараз немає з чим носити, вона рік чи два провисить у шафі без руху, а потім раптом вирине і комплект складеться. Я візуал і при покупці речі мені легко оцінити, чи вписується вона у загальну гамму кольорів. Тому часто купую, навіть знаючи, що нема з чим носити, але розумію – колір мій, фасон чи дизайн мій, значить треба брати. Головне у цій справі – прислухатися і зрозуміти, чи немає сумнівів, інакше такі речі просто довго лежать у шафі і згодом перекочовують до нового господаря. Як сказав Роман після одного мого півгодинного увивання навколо сукні, яку я так і не купила: якщо ти починаєш шукати у речі недоліків, значить вона тобі насправді непотрібна. А позитивний приклад це от маленька сумка у квіточки з фото нижче. Купувала її, бо просто дуже мені сподобалася. Але в той час нічого, до чого б могла її носити, у шафі не мала. Згодом з’явилися оливкові штани, з якими вона класна в парі, футболка такого ж кольору, з нею гарно “грає” лососевий лак для нігтів.

4. Сумок і шарфів забагато не буває. Це родзинки гардеробу, які можуть стати головним акцентом у образі. Тут працює той же принцип: якщо я бачу сумку “мого” кольору і дизайну (переважно крос-боді або сумка-торба на довгому ремінці), беру. У голові завжди світяться “лампочки” навпроти тих кольорів, яких бракує до повного комплекту. Нині це лимонний, баклажан, оливковий і синій/блакитний для сумок, сірий, лимонний і бордо для шаликів. І без них мені прекрасно живеться, бо є речі суміжних кольорів, які теж підходять до того чи іншого одягу. Єдині обмеження – це ціна і матеріал. Сумки, дорожчі ніж 500 гривень, я не купую. Чому такі дешеві? Бо шкіряні сумки, з етичних міркувань, вже давно для мене табу. На відміну від взуття матеріал для сумок не такий принципово важливий, еко-шкіра, замінник нічим не гірші і дають змогу частіше купувати нове, а не роками ходити з тими самими сумками. У мені дивовижно вживаються любов до старих речей, які класно носити роками і до купівлі цікавих нових.

Ще один плюс сумкоманії – вони не так швидко зношуються, якщо постійно їх міняти. Навіть замінник у мене живе по кілька років, при тому, що я не найакуратніша у світі людина. Тут треба тільки не лінуватися щодня перекладати з однієї торби в іншу всі свої пожитки – для мене це вже звична справа, та й не уявляю я себе роками з однією і тією ж сумкою на плечі, нудота. Хоча бувають тижні, коли ношу одну й ту саму, не міняючи, все залежить від настрою. Ну а шалики – це взагалі подвійна вигода. Крім красивого аксесуару прикриють від дощу, зігріють і коли треба – підкреслять колір очей. Мої улюблені – зелені 😉

5. Еволюція неминуча. Я людина дуже мінлива і смаки мої теж постійно змінюються. Часто віддаю речі, які перестають мені подобатися, або я різко усвідомлюю, що вони мені не пасують. Ще рік тому я кайфувала від твідових жакетів у “ялинку”, спідниць-плісе, стилю преппі й ноток ретро. Зараз я трохи охолола до цього. І так відбувається постійно. Я усвідомила, що знайти якийсь єдиний стиль і залишатися вірною йому – це не моє. Зараз хочу думати, що моя любов із приглушеними, неяскравими кольорами буде тривалою і взаємною, але хто зна, як воно вийде у майбутньому. Он лососевий стрімко ввірвався у моє життя і жовтогарячий тримає, не відпускає.

6. Стараюся, щоб стабільним було одне – не речі керують мною, а я ними. Я регулярно проводжу чистки шафи і намагаюся не купувати багато, так щоб аж та шафа тріщала, а я не встигала це все носити. Та й нагрібати хмару речей у мене б не вийшло, бо я насправді не люблю шопінгу. Зараз продається дуже багато одягу жахливої якості: з поганих матеріалів, криво пошитих, з дірками й іншими багами, які не завжди помічаєш з першого разу. Купуючи щось, я вже навіть не знаю, на що звертати увагу, аби не проворонити якогось косяка: то кишені нерівно пришиті, то плаття “тягне” назад через неправильний крій, то у джинсів косять штанини, щоразу щось нове. І цей пошук якісної речі, яка б ще гарно на мені сиділа, вимотує страшне. Частіше я купую за схемою “випадково зайшла-побачила-моє”. І у багатьох випадках це секонд. Правда, там мене втомлює вже дуже велика кількість шмаття, в якому не завжди є бажання копатися і шукати перлини. А коли є, можна знайти щось справді класне – більшість моїх шарфів звідти, маю цілу колекцію однотонних, як зелений на попередньому фото, та й сумок трохи є, жовтенька оця теж секондо-знахідка.

7. У соціальному житті велику вагу має вміння шукати компроміси. А у питаннях вибору почесних членів свого гардеробу я цю штуку вважаю зайвою. Хоча йти на компроміс доводиться чи не у 80% випадків. Так часто буває, коли загадуєш собі знайти якусь певну річ, а її просто немає. От немає в магазинах з доступними мені цінами бежевого тренча, пошитого як Burberry або коричневих туфлів з м’якої шкіри, які б не любити надгризати мої ноги щоразу, як проходжу більше, ніж десять хвилин пішки. Але завжди можна купити тренч чи туфлі іншого кольору. А от з кроєм, зручністю і тим, чи личить річ не треба дозволяти себе обіграти. Правда те, чи пасує тобі одяг – штука відносна, про це я вже писала вище, з часом можеш вжахнутися, як ти колись це на себе натягувала і носила. Як от я довгі квітчасті і кольорові спідниці ще рік тому – хоча влітку в них неймовірно круто і прохолодно. Але є якісь штуки, які не змінюються: наприклад, я знаю, що мені не пасують рукави-ліхтарики, пальто з коміром-стійкою чи босоніжки з дуже товстими ремінцями. Я їх стараюся оминати, як би вони мене не притягували. Те саме з одягом на сейлах. Якщо ти йдеш купувати щось конкретне і знаходиш його за дешевшою ціною – круто, ти виграла! Якщо йдеш купувати щось інше й бачиш “вигідну” пропозицію, але тобі не дуже й треба ця лашка, вона не зовсім твого кольору – значить ти не зекономила гроші, а навпаки витратила їх на не “свою” річ.  Гарно все звучить, не завжди вдається цього триматися в житті, хоч стратегія дуже помічна для того, аби шафа постійно “дихала” вільно.

“Постєльні” фото до цього посту робилися не для нього, а для іншого, про літній гардероб. Цей пост у моїй голові так і не склався, бо я просто докупила кілька речей, решту витягла із запасів минулих років і повністю задоволена собою, нема про що писати. А тіпа-лук тематичний – фото з тих, де я таки не закрила очі: Р