5 книг січня

Ось вже на носі кінець лютого, а у мене січневі книжки не показані. Всі абсолютно різні тематично, об’єднує їх тільки паперовий формат. Останніми місяцями майже не читаю електронних книг, стільки цікавого мене чекає на папері. Може серед цих книг щось чекає і вас, тому вперед 🙂

2017-02-05 03

“Природа всіх речей” Елізабет Гілберт

Ця книга привабила мене своєю обкладинкою. Анотації і описи я рідко читаю – не люблю спойлерів. Тому те, що дія відбувається у ХІХ столітті, мене трошки здивувало, думала, буде щось сучасніше, як “Їсти, молитися, любити”. Головна героїня Алма Віттекер – єдина дочка рослинного магната Гентрі Віттекера, науковець-ботанік, якій класно вдається розуміти рослин, але дуже погано – інших людей. Перші 500 сторінок дія тягнеться дуже повільно – там і про теми гендерної рівності, і про любов, хоч і специфічну, і про історію трошки, ну і ботаніка, звісно. Я у школі ботаніки не любила страшно, то дуже важко мені йшло. А ось остання третина книжки перекреслила усе моє погане враження і я залишилася в захваті. Бо почалися подорожі, стилізація під історичну дійсність, і, як на мене, дуже вдала й роздуми на тему людської еволюції, альтруїзму, природи всіх людей. У цей момент я взяла до рук олівець – захотілося запам’ятати усі ці цінні думки. Глибока, вартісна книжка і чудове занурення в атмосферу, хоч я і не фанат ботаніки:)

2017-02-05 03.12

“Дівчина у павутинні” Давід Лаґеркранц

Я дуже люблю Лісбет Саландер і Мікаеля Блумквіста. Але найбільше у трилогії “Міленіум”, яка стала тепер вже тетралогією, люблю читати про те, як працює журнал “Міленіум”. Усі ці повільні і скрупульозні розслідування й розкопки, присмак справжньої журналістики, ммм. Та й історія, яку вже дописував, на жаль, не Ларссон, мене все одно захопила. Цілком у стилі попередніх трьох книг, хоч на половині книжки вже більшість загадок перестають бути для тебе таємницями, але є все ті ж чоловіки, які ненавидять жінок і Лісбет, яка мусить усе це виправити, є таємниче вбивство, є хлопчик-савант з дивовижним даром, який може пролити світло на цю історію і є простір для наступних книг, тому я дуже тішуся, що знову зустрінуся з улюбленими героями. Правда, чого мені тут не вистачило – трошки видно, що Лагеркранц пише не про своїх героїв, не так добре “знає” цих людей, мало мені було якихось особистих подробиць, описів побуту та інших подібних штук, які я дуже люблю.

2017-02-05 002

“Як писали класики” Ростислав Семків

Ця книжка залишила у мене дуже суперечливі враження. Її багато хвалили і хвалять, а я буду, певно, критикувати. Бо насправді це книжка-компіляція, 80% інформації тут – цитати чи осмислення того, що написали інші. І вже під час читання розділу про Агату Крісті я зрозуміла, що це не завжди на користь читачеві, який хоче копнути глибше. Зокрема, Семків про Крісті пише на основі “Автобіографії”, яку я теж читала. Цікаво, що це була моя перша книжка цієї авторки, після того я прослухала-прочитала кілька її детективних історій, але не скажу, що є фанатом чи залишилася у великому захваті. А от “Автобіографія” сподобалася на п’ять зірочок. Дуже цікаве й насичене життя було у письменниці й стислий переказ цієї книжки на кількох сторінках – це надто прісно й зовсім не так надихаюче. Про Бредбері свого часу багато читала, писала в універі есей на тему його творчих звичок, тому теж маю якесь уявлення. Є його есей “Радість писати”, він короткий і не займе багато часу, є ціла книжка, куди він входить, “Дзен у мистецтві написання книг”. Ще про Кундеру, якого я люблю – але не “Мистецтво роману”. Не змогла прочитати цю книгу автора, не отримала жодного задоволення від розділу у Семківа про неї. Про Льйосу чи Воннегута, яких не читала, можу сказати, що важко мені дається критика (чи, як у цьому випадку, секрети майстерності) без бекграунду. Тому моя порада – читати спочатку оригінали, для справжнього натхнення, а потім Семківа, якщо хочеться все це втрясти в голові. Ну і самі твори класиків, без цього ніяк.

2017-02-05 02

“Дім з вітражем” Жанна Слоньовська

Про цю книжку багато хто пише, що головний її герой – Львів. І я абсолютно згідна, ностальгійного Львова, радянського, польського тут дуже багато. Приємно читати і впізнавати місця, деякі з них родом аж з глибокого дитинства і зараз вже давно минулі. Цікаве зіткнення справжньої історії з вигадкою, міські легенди про річку, замуровану під землею, боротьба поколінь. Сюжетна лінія трошки кульгає й провисає під натиском усього масиву історії Львова, історії епохи. Видно, що авторка більше хотіла згадати й запам’ятати рідне місто таким, як воно було, ніж розповісти про героїв. Для фанатів Львова (які добре знайомі з новою і давньою топонімікою міста) і патріотів Львова це непогана можливість вкотре закохатися у нього.2017-02j05 03

“Книга Судного дня” Конні Вілліс

Книжка, яку я забрала з книгарні тому, що хотілося чогось фантастичного – космосу, зірок, далеких подорожей, майбутнього, словом. Але опис, який я таки прочитала, заманив мене у минуле, дуже далеке середньовічне минуле. Передісторія така – у Оксфорді працює факультет історії, де практикують подорожі у минуле. Винайшли машину, подумали про те, як уникнути зміни історії. І фанатично налаштована молода студентка Ківрін вирішує зганяти у середньовіччя, побачити його своїми науковими очима. Начебто все прораховано і ясно, у який рік вона потрапить, як маскуватиметься під місцеву, коли повернеться назад. Та, звісно, щось пішло не так. І потрапила вона не туди, куди планувала. Історія, в якій від фантастики – хіба машина часу, на 600 сторінок, без екшену, і з простою в кінці, але таємничою протягом усієї книги інтригою – таку ще треба вміти написати. Я не могла відірватися. Потішив переклад – він чудовий, мова жива, за слово “куцька” я взагалі була готова перекладача розцілувати, дарма що йдеться про поросятко. І ще це дуже осіння книжка, тому такий антураж для фото. У похмурому листопаді вона читалася б перфектно.

Advertisements

9 thoughts on “5 книг січня

      • Тоді подвійно тішуся ) Страшенно хочеться, щоби Конні Вілліс видавали далі. У тому ж таки “Оксфордському циклі” є феєрична пародія на пізньовікторіанську та едвардіанську літературу – ідеальна літня книжка )

        Вподобано 1 особа

  1. “Книга Судного дня” зацікавила, візьмусь за неї. Колись, пам’ятаю читав на вікіпедії статтю про історію чуми (https://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%A7%D1%91%D1%80%D0%BD%D0%B0%D1%8F_%D1%81%D0%BC%D0%B5%D1%80%D1%82%D1%8C) і був дуже вражений.
    А от обкладинки в “Навчальна книга – Богдан” це якийсь провал))

    Подобається

    • Сподіваюся, книжка не розчарує, бо там все дійсно дуже проникливо описано. З обкладинками поки провал – але хай краще з ними, ніж з перекладом. Перед тим, як отримати українське видання “Гіперіона”, побачила, яке видавництво і чогось думала, буде лажа з перекладом. Але вони тішать поки.

      Подобається

      • і як тобі “Гіперіон”? Бо я щось довго його читаю) А от завдяки твоєму відгуку прочитав “Терор” і зайшов на одному подиху, цікаво чи серіал буде на рівні

        Подобається

      • Я колись давно слухала російською у аудіоваріанті, український переклад переглядала просто – чоловік виграв книжку, колись перечитаю точно. Тоді в аудіо мені класно пішло, була гарна начитка і динаміка розповіді. Наступні три частини важче йшли. Кажуть, Сіммонс пише п’яту. За серіальний “Терор” теж дуже вболіваю, щоб вийшло шось людське)

        Подобається

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s