Мій бірюзовий 2017-й

IMG_20161223_132324_137
Я люблю планувати своє життя й водночас боюся планерів. Бо мої плани вміють розростатися буйним цвітом і привалювати мене зверху так, що ледве дихаю. А якщо не планую, то просто сиджу у теплому болітці і нікуди не рухаюся. Тому між зливою планів, які нагадують маленькі цеглинки і вітром в голові вибираю перше.Read More »

Advertisements

Осінній декор дому

_9837

Серед справ, які я запланувала собі на осінь, був осінній декор квартири. І ось нарешті я можу сказати, що ура!, цей пунктик виконано. Нічого складного не вигадувала, бо навіть отакі мінімальні зусилля вже створюють затишок й тішать око.Read More »

Еволюція творчості

У мене на харді є папка з кодовою назвою “Творчість”, куди зазирати можна лише людям з міцною психікою:) Там я зберігаю фото усіх моїх творчих “досягнень” за останні років 10. За цей час я спробувала себе певно у всіх найпопулярніших видах хендмейду: ліпила з полімерної глини, скрапила, вишивала нитками і бісером, розмальовувала горнята і одяг, в’язала гачком і спицями, хіба що тільд не шила – бо шиття майже ненавиджу і завжди страждаю, коли доводиться з ним мати справу. Частину творчого доробку (ТМ) можна подивитися у старій жежешечці, кому цікаво.

І останній рік, коли я тільки те й роблю, що в’яжу *”Ти шось в’яжеш, в’яжеш – а готових речей я не бачу” – (с) чоловік *, зловила себе на думці, що нарешті викристалізувалося те заняття, яке для мене справді важливе і яким я хочу займатися. Пам’ятаю, коли кілька років тому читала в Ореста Зуба про метод визначення пріорітетів і цілей, де треба було писати довжелезний список, а потім викидати з нього менш важливі речі, щоб залишити найголовніше, мені було дико уявити, що якісь із моїх суперважливих планів я можу просто отак взяти і викинути зі списку. А вийшло, що несуттєве відсіялося саме і зараз на в’язання я дивлюся як на перлину, яка утворилася з усього намитого піску – хоч, звісно, моїм в’язалкам до перлин ще дуууже далеко. Та й похвалитися стопроцентним виконанням всього запланованого у цьому напрямку я не можу. Але є плюси – я не розсіюю себе і знаю, що варто робити для досягнення цілей у цій справі. Лишається шукати на це час. Майже як питання-бліц у “Що?Де?Коли?” – перша половинка відповіді у нас є, лишається знайти другу.

Інший бік еволюції творчості – у тому, які саме речі хочеться робити. Свого часу папки на комп’ютері пухли від кілобайтів картинок, які я збирала з усіх усюд – для того, щоб у майбутньому обов’язково їх to-do. Коли тільки з’явився Pinterest, я захлиналася серед ідей, які гуляли там – мені обов’язково хотілося такий же беретик чи рукавички й собі. Звісно, цей багаж картинок тривалий час все ще залишався рожевими окулярами, крізь які я дивилася на свою рукотворчість і її майбутнє. А потім якось залізла у ті папки і видалила майже все. У Pinterest теж постійно підчищаю свої підбірки від речей, які вже не подобаються і нові піни додаю оказіонально й стихійно – коли шукаю щось конкретне. Гортати стрічку – це вже минуле. Здається, дорослішаю. Чужі прекрасні речі стають не сліпим прикладом для наслідування, а фундаментом, на якому я можу побудувати щось своє – вибрати для светра той чи інший візерунок, але свій крій чи використати вдале поєднання кольорів. Цей процес нагадує мені хорошу університетську освіту, яка не дає конкретних навичок й інструкцій до дій, а формує світогляд й загальну ерудованість. Звісно, залишаються ті речі, які мені й справді хочеться повторити “дослівно” – але їх вже не так багато.

З’являються думки про те, що можна робити щось своє, вигадувати з нуля, експериментувати наповну. У той період, коли я захоплювалася усім і одразу, були в мене речі, які прийшли до голови раптово, без жодних кальок й чужих схем. Досі їх люблю і вони серед тих, за які мені не соромно – ну хіба за рівень виконання: календар з символами кожного місяця, іграшкова кімната з полімерки, листівка з в’язаним букетом, кофри  для читалок. Тепер я усвідомила, як скучила за цим процесом абсолютної творчості, коли доводиться вигадувати хай навіть велосипед, але власний. Момент цілковитої творчості – це такий викид енергії і морепоколінство, що заради нього варто робити своє. І тому так багато зараз тих, хто започатковує стартапи- важко, неокупно, неясно, що буде далі, але аж преее. В якийсь момент я зловила себе на думці, що теж хочу, аби мене перло. Лишається рвати кігті у потрібному напрямку – домию вікна у квартирі, засвинючені ремонтом і вперед відрощувати й рвати ті кігті.mini 006.jpg

А картинку от вирішила цю стару поставити – 2011 рік, кімнатка одна з тих пилозбірників, які невідомо нащо робити, але кайфуєш і від процесу, і від результату неймовірно. Ця кімната на CD-диску – ще й історія про маленьку дівчинку родом із 90-х, яка завжди мріяла про красиві меблі для барбі і про свою квартиру. Зв’яжу усі на світі ідеальні кардигани, куплю дерев’яну поличку-будиночок і відірвуся наповну. Колись. А крісло-качалка, до речі, матеріалізувалося і схоже на синій диванчик крісло теж є) Тепер черга каміна :Р

 

 

В’язальний тезаурус

 

Processed with VSCO with f2 presetКоли йдеться про в’язання, насамперед думаєш про такі речі, як пряжа і спиці. Це в’язальні масти, без яких взагалі нічого не було б. Але є також велика кількість різноманітних навколов’язальних штучок, якими доводиться часто користуватися і які значно полегшують процес. Про них я, цілком спонтанно, і вирішила написати. Порядковий номер означає лише номер, аж ніяк не пріорітет у роботі. Поїхали!

1. Кухонна вага може бути корисною не лише на кухні. Наприклад, коли треба зважити, чи вистачить тої кількості ниток, як є, на задуманий виріб – і не витрачати намарно час, якщо ні. Дуже зручно і потрібно, як на мене.

2. Записник з ідеями для в’язання і деталями процесу. В’язати один виріб за раз – для слабаків. Ми обираємо стопіцот недов’язів і коли від останнього ти знов переходиш до першого, з голови вже встигають вивітритися всі знання про номер спиць, кількість набраних петель, місця зменшень й інша справді важлива інформація. Певно, якби я справно такий записник вела, я про таке і не писала б. Але не веду і погано роблю. Треба все писати, а не лише красиві хотілки клеїти.

3. Гачки – штука навіть для в’язання самими лише спицями необхідна. Закрити шапочку в круг, позатягувати всі вузлики на іншу сторону і так далі.

4. Булавка для кіс і аранів. Дехто використовує додаткову спицю чи спеціальні держателі для кіс – мені з ними геть незручно, постійно злітають петлі. Дехто взагалі не користується додатковими девайсами, просто перекидає зі спиці на спицю. Але мені найзручніше і найспокійніше отак.

5. Ключі для роз’ємних спиць. Зараз я найактивніше у роботі використовую саме роз’ємні спиці – 3,5 мм зі шнурами 40 і 80 см. Шапки, снуди, гетри magic loop-ом – все вони. А без отих ключиків усі ці процеси будуть геть незручні. Ключик допомагає намертво закручувати спицю і визволити її з цієї ж мертвої хватки.

6. Заглушки – ще одна корисна штука для роз’ємних спиць. Накручуються на різьбу шнура і тримають петлі, поки ви ці спиці використовуєте з іншим шнуром.

7. Зразки – необхідні хоча б для того, щоб проникнутися чи ні пряжею. І розрахувати кількість петель. І подивитися, як виглядає візерунок у тому кольорі, який ви вибрали. І взагалі – якщо немає часу, і в’яжеш хоча б зразки, то вважай, перший крок до готового виробу зроблено – а це теж немало 🙂

8. Кабель для спиць. Той самий найбільш заюзаний – у мене це спиці Knit Pro, Symfonie Wood 3,5 і до них оцей 40-сантиметровий шнурочок. Чудовий, перехід від спиці до кабеля плавний, навіть попри те, що спиці роз’ємні. І при 80 сантиметрах прекрасно йде magic loop,хоч кабелі й не найм’якші у світі.

9. Маркери рядів. Потрібні для позначення початку ряду, щоб постійно не губитися, також я ними часом позначаю початок рапорту, якщо в’яжу щось велике і з складним візерунком. Свого часу купила ці замочки у магазині з всілякими бусинами й бісерами, вони призначені певно для скрапу, але використовую їх так.

10. Калібратор спиць – чарівна штука, коли у тебе хмара спиць. Номери на них стираються за дві-три шапочки, якщо вони взагалі є на самих спицях. І гадати потім, 4 це чи 4,5 – справа невдячна. А маєш калібратор і все це швиденько перевіряєш, засовуючи спицю у отвір, над яким є позначка номеру. Вуаля.

11. Наконечники для спиць допомагають петлям залишатися на спицях, якщо відкладаєш в’язання. На відміну від заглушок з пункту 6, їх треба вдягати на саму спицю, а не накручувати на кабель.

12.Сантиметр – поміряти зразок, поміряти висоту виробу, поміряти окружність голови, усе це постійно треба робити у процесі в’язання.

Звісно, я була б не я, якби не забула додати до колажу щось важливе. У моєму випадку це рахувальник рядів. Мені його свого часу зробив чоловік – два круги з цифрами, які крутяться на гайках і показують певне число. Незамінна штука для в’язання кіс у великих виробах, коли до кінця ряду ти вже забуваєш, другий це чи третій, а переплітати треба конче в дев’ятому.
Ще я б не відмовилася від помпонниці, бо постійно вирізати кружечки з картону стає напряжно.  І хочеться купити якісь гарні ножнички, ті які називають чапельками. Бо поки користуюся манікюрними, які мене не зовсім влаштовують.

В’язання проти мінімалізму

Цього тижня мене накрила нова, дуже радикальна хвиля розхламлення свого дому. Йшли до пакетів на продаж чи роздавання ті речі, які я раніше сентиментально берегла чи наївно надіялася, що таки колись знадобляться. Напередодні переїзду я планую позбутися більшості речей, які мене оточують і залишити тільки найнеобхідніше. Бо відчуття простору для мене найцінніше, а відчиняти шафу і запихати туди щось, а не вільно класти, може добряче вивести мене з рівноваги.

Cправа дійшла і до того, що раніше було практично недоторканим – до пряжі. У мене багато старих запасів з тих часів коли: “Оо, яка гарна рябенька секційна пряжа, треба брати!”, “Акрил? Пофіг, зате який колір!”, “Візьму один моточок, бо на більше нема грошей, а купити так хочеться”, “Лишу ці два метри фіолетової нитки, а може колись знадобиться”, “Дешева пряжаа!” і ще багацько усіляких недов’язів, за які я вже не хочу й не буду братися, але ж нитки, з яких вони зроблені, викидати наче й шкода, купа пряжі із секонду, з невідомим складом, правда тепер я вже на дотик чую цей скрипучий акрил, і у такій кількості, що не завжди й мітєнки з них зв’яжеш, не кажучи вже про щось більше. Усе це мирно собі лежало у кількох корзинах і чекало, що я нав’яжу кольорових пледів чи подушок, всіляких дрібниць типу чохлів на склянки для олівців і ручок. Словом, використаю залишки пряжі.

Але настав момент, коли я зрозуміла, що не хочу їх використовувати. Не хочу створювати щось, відштовхуючись не від ідеї й того, в якому кольорі я її бачу, а від ниток, які вже є. Створювати непотрібні по суті речі лише тому, що потрібно використати залишки пряжі. Є навіть цілі мотки, яких вистачило б на шапку чи гетри – але колір мені вже давно перестав подобатися, чи, купивши кілька разів справді хорошу пряжу, я зрозуміла, наскільки паскудні ці нитки на дотик. Мій мінімалізм і небажання засмічувати простір дуже конфліктують з новими речами, які можуть з’явитися у результаті дов’язування.

Загалом в’язання і мінімалізм поєднувати важко. Бо у світі стільки красивих ниток і стільки красивих речей, яких тобі хочеться наробити, але завжди є межа – і в певний момент тобі вистачає, наприклад, шапок (а мені й зараз моїх трьох майже повністю вистачає) і в’язати їх лише тому, що є купа красивої пряжі, стає не зовсім правильно. Я не люблю цього відчуття, коли “Мій гардероб майже ідеальний, але бракує ще речі того, того й ще отакого кольору”. Бо ніколи гардероб не буде ідеальним. Завжди чогось бракуватиме і можна просто потонути у цих речах. Якщо є кілька тих, у яких тобі комфортно, ти знаєш, що вони тобі пасують і їх достатньо, аби йти по колу і не набридати – це і є той самий ідеальний гардероб. Але я відійшла від теми.

Усі ці залишки й незалишки, які тепер мені “не смакують”, підуть або на смітник, або до людей, які використають їх за призначенням. А я для себе вирішила, що перш за все перестану купувати дешеву пряжу, склад якої не тішить, тільки заради гарного кольору – зазвичай потім виходить дуже паскудна якість виробу з таких ниток. Ми не такі багаті, щоб купувати дешеву пряжу. Також я плавно відходжу від в’язання інтер’єрних штук чи різноманітних речей, які можна і легше купити. Наприклад, певний час мене захоплювала ідея в’язаного гаманця, але тепер я швидше куплю собі готовий, ніж буду мучитися і щось вигадувати. Чи ті ж шарфи – люблю в’язані, але маю багато різноманітних кольорів текстильних і збільшувати їх кількість планую розумно, тільки те, чого найбільше хочеться, як то величезний аранистий палантин.

В’язання з самого початку було для мене способом створення затишних штук своїми руками, мене захоплювала магія ручної роботи. Тепер на перше місце вийшла магія якісних матеріалів і виважених ідей, без фанатизму щодо кількості. Сподіваюся, цей настрій я збережу надовго.

Moeke Yarns: екопряжа з румунським “акцентом”

20

Коли понад рік тому я вирішила нарешті завести акаунт у інстаграмі, навіть не уявляла, наскільки багато цікавого там для себе знайду. І це не лише тисячі красивих картинок і натхнення до пошуку прекрасного у кожному дні. Ще ніколи не було навколо мене стільки людей, які в’яжуть, хай навіть це віртуальні друзі. І разом з тим я знайшла багато іноземних акаунтів, де можна трошки попідглядати за майстринями з інших країн. Одним із перших був профіль Moekeyarns, який створила Іоана Ван Доурзен. Moeke Yarns – пряжа з шерсті румунських овець, яку Іоана фарбує за допомогою натуральних барвників. Виглядає пряжа, як на мене, фантастично і колись я її обов’язково спробую “на спицю”. А поки вирішила взяти у Іоани інтерв’ю, щоб дізнатися більше про її ниточки і про те, чому вона взагалі цим займається і наскільки це складно. А ще тому, що таке виробництво, домашнє, екологічне, з шерсті місцевих овець – мрія, яку можна здійснити і в Україні, якщо дуже захотіти. І я б дуже раділа, якби у нас було щось подібне.

З Іоаною у нас було інтерв’ю-у-листах, і написано багато. Я зробила своєрідну есенцію нашої розмови, де у вільній формі переклала розповідь Іоани і виділила головне. Повний англійський текст подаю нижче, для англомовних читачів Іоани.

– Розкажіть нам, як усе починалося: чому виникла ідея робити власну екологічну пряжу?
– Усе почалося з відпустки у Румунії влітку 2013-го, коли вдома я знайшла нитки, спрядені вручну моєю бабусею 16 років тому. Я була вражена, що пряжа досі ціла. Після перших років життя у Нідерландах я почала сумувати за простим життям, яким жила в дитинстві на фермі у бабусі, де доглядала тварин і працювала на землі. Це моє коріння і попри те, що я покинула Румунію для академічної кар’єри, воно завжди зі мною.Read More »

В’язана одежина для читалки

DSC_8512+

Моя читалка давно потребувала нової одежини – стара зносилася й геть зовсім не мала вигляду. Я планувала для неї зовсім іншу “шубку”, але десь треба було прилаштовувати фіолетове аранисте “щось”, яке я почала в’язати у пориві любові до цих ірландських візерунків. Його розміри виявилися ідеальними для кофра, тому нарешті моя читалка має пристойний вигляд.Read More »