Здорове харчування: четвертий старт!

2017-02-12 06.53

Прогортала свій блог і зрозуміла, що кожні 6-9 місяців я пишу пост про те, яке кльове здорове харчування, а потім повільно сповзаю у прірву, де на мене вже чекають мої персональні монстри – еклери, тортики й магазинне печиво. Кому цікаво, пост номер раз, дватри. І от настав час для нового такого посту. Хочу зробити його мотивуючим, попри все оце вищенаписане. Бо навіть коли ти щоразу повертаєшся на старт, в тебе вже є певні висновки й досвід, які одного разу допоможуть таки дістатися фінішу.Read More »

Думки навиворіт

_9812

Зрозуміла тут на днях, що скучила за форматом записів про надумане. Про якісь свої висновки, розуміння й відкриття. Часом пишу таке в інстаграмі і певно якраз до цих постів мені б найбільше хотілося читати якого-не якого коментаря. Як колись в жж. Зазвичай їх нема, то напишу тут, у блозі я просто значно менше чекаю цих от самих коментарів :РRead More »

Гардероб: принципи і примхи

Класно було б, якби усі речі, про які ми хотіли розповісти, але забули, мозок зберігав так само добре, як вордпрес – мої старі чернетки 😉 Зазирнула туди – а там висить цілий трактат про мій гардероб дворічної давнини О_о Не опублікувала я той текст тому, що так і не зробила красивих фото своїх “луків”. Здавалося, що писати про лахи-у-вакуумі якось несолідно. Але за два роки майже нічого не змінилося – я зрідка прошу чоловіка зробити мені фотку в шмотках, аби подивитися, як воно виглядає збоку і заради профілактики комплексів. Половина з двох кадрів – із заплющеними очима, думаю, ви розумієте масштаб катастрофи. Моделі і фотографа з нас не вийде, плак-плак.

Зазвичай під текстами, де йдеться про те, як одягатися – і всі речі живописно розкидані на попередньо вимитій підлозі, пишуть “Добре було б побачити на моделі”. Добре, але сьогодні не той день. Сьогодні я дозволю собі просто писати те, чим вже давно керуюся у виборі одягу. І речі будуть розкидані по ліжку :Р Поїхали!

shnm

Read More »

Враження квітня

 

2016-04-28 11.28.35 1.jpgЯ пишу цей пост з думками про травень, який треба зробити максимально завантаженим і насиченим. Пригадую себе ще кілька років тому – було дуже багато всього у житті й встигалося також більше. Зараз я повзаю як дохла муха і мало що встигаю. Мрію себе трохи позаганяти і активізувати приховані ресурси. Поки ж – квітень.Read More »

Еволюція творчості

У мене на харді є папка з кодовою назвою “Творчість”, куди зазирати можна лише людям з міцною психікою:) Там я зберігаю фото усіх моїх творчих “досягнень” за останні років 10. За цей час я спробувала себе певно у всіх найпопулярніших видах хендмейду: ліпила з полімерної глини, скрапила, вишивала нитками і бісером, розмальовувала горнята і одяг, в’язала гачком і спицями, хіба що тільд не шила – бо шиття майже ненавиджу і завжди страждаю, коли доводиться з ним мати справу. Частину творчого доробку (ТМ) можна подивитися у старій жежешечці, кому цікаво.

І останній рік, коли я тільки те й роблю, що в’яжу *”Ти шось в’яжеш, в’яжеш – а готових речей я не бачу” – (с) чоловік *, зловила себе на думці, що нарешті викристалізувалося те заняття, яке для мене справді важливе і яким я хочу займатися. Пам’ятаю, коли кілька років тому читала в Ореста Зуба про метод визначення пріорітетів і цілей, де треба було писати довжелезний список, а потім викидати з нього менш важливі речі, щоб залишити найголовніше, мені було дико уявити, що якісь із моїх суперважливих планів я можу просто отак взяти і викинути зі списку. А вийшло, що несуттєве відсіялося саме і зараз на в’язання я дивлюся як на перлину, яка утворилася з усього намитого піску – хоч, звісно, моїм в’язалкам до перлин ще дуууже далеко. Та й похвалитися стопроцентним виконанням всього запланованого у цьому напрямку я не можу. Але є плюси – я не розсіюю себе і знаю, що варто робити для досягнення цілей у цій справі. Лишається шукати на це час. Майже як питання-бліц у “Що?Де?Коли?” – перша половинка відповіді у нас є, лишається знайти другу.

Інший бік еволюції творчості – у тому, які саме речі хочеться робити. Свого часу папки на комп’ютері пухли від кілобайтів картинок, які я збирала з усіх усюд – для того, щоб у майбутньому обов’язково їх to-do. Коли тільки з’явився Pinterest, я захлиналася серед ідей, які гуляли там – мені обов’язково хотілося такий же беретик чи рукавички й собі. Звісно, цей багаж картинок тривалий час все ще залишався рожевими окулярами, крізь які я дивилася на свою рукотворчість і її майбутнє. А потім якось залізла у ті папки і видалила майже все. У Pinterest теж постійно підчищаю свої підбірки від речей, які вже не подобаються і нові піни додаю оказіонально й стихійно – коли шукаю щось конкретне. Гортати стрічку – це вже минуле. Здається, дорослішаю. Чужі прекрасні речі стають не сліпим прикладом для наслідування, а фундаментом, на якому я можу побудувати щось своє – вибрати для светра той чи інший візерунок, але свій крій чи використати вдале поєднання кольорів. Цей процес нагадує мені хорошу університетську освіту, яка не дає конкретних навичок й інструкцій до дій, а формує світогляд й загальну ерудованість. Звісно, залишаються ті речі, які мені й справді хочеться повторити “дослівно” – але їх вже не так багато.

З’являються думки про те, що можна робити щось своє, вигадувати з нуля, експериментувати наповну. У той період, коли я захоплювалася усім і одразу, були в мене речі, які прийшли до голови раптово, без жодних кальок й чужих схем. Досі їх люблю і вони серед тих, за які мені не соромно – ну хіба за рівень виконання: календар з символами кожного місяця, іграшкова кімната з полімерки, листівка з в’язаним букетом, кофри  для читалок. Тепер я усвідомила, як скучила за цим процесом абсолютної творчості, коли доводиться вигадувати хай навіть велосипед, але власний. Момент цілковитої творчості – це такий викид енергії і морепоколінство, що заради нього варто робити своє. І тому так багато зараз тих, хто започатковує стартапи- важко, неокупно, неясно, що буде далі, але аж преее. В якийсь момент я зловила себе на думці, що теж хочу, аби мене перло. Лишається рвати кігті у потрібному напрямку – домию вікна у квартирі, засвинючені ремонтом і вперед відрощувати й рвати ті кігті.mini 006.jpg

А картинку от вирішила цю стару поставити – 2011 рік, кімнатка одна з тих пилозбірників, які невідомо нащо робити, але кайфуєш і від процесу, і від результату неймовірно. Ця кімната на CD-диску – ще й історія про маленьку дівчинку родом із 90-х, яка завжди мріяла про красиві меблі для барбі і про свою квартиру. Зв’яжу усі на світі ідеальні кардигани, куплю дерев’яну поличку-будиночок і відірвуся наповну. Колись. А крісло-качалка, до речі, матеріалізувалося і схоже на синій диванчик крісло теж є) Тепер черга каміна :Р

 

 

В’язальний тезаурус

 

Processed with VSCO with f2 presetКоли йдеться про в’язання, насамперед думаєш про такі речі, як пряжа і спиці. Це в’язальні масти, без яких взагалі нічого не було б. Але є також велика кількість різноманітних навколов’язальних штучок, якими доводиться часто користуватися і які значно полегшують процес. Про них я, цілком спонтанно, і вирішила написати. Порядковий номер означає лише номер, аж ніяк не пріорітет у роботі. Поїхали!

1. Кухонна вага може бути корисною не лише на кухні. Наприклад, коли треба зважити, чи вистачить тої кількості ниток, як є, на задуманий виріб – і не витрачати намарно час, якщо ні. Дуже зручно і потрібно, як на мене.

2. Записник з ідеями для в’язання і деталями процесу. В’язати один виріб за раз – для слабаків. Ми обираємо стопіцот недов’язів і коли від останнього ти знов переходиш до першого, з голови вже встигають вивітритися всі знання про номер спиць, кількість набраних петель, місця зменшень й інша справді важлива інформація. Певно, якби я справно такий записник вела, я про таке і не писала б. Але не веду і погано роблю. Треба все писати, а не лише красиві хотілки клеїти.

3. Гачки – штука навіть для в’язання самими лише спицями необхідна. Закрити шапочку в круг, позатягувати всі вузлики на іншу сторону і так далі.

4. Булавка для кіс і аранів. Дехто використовує додаткову спицю чи спеціальні держателі для кіс – мені з ними геть незручно, постійно злітають петлі. Дехто взагалі не користується додатковими девайсами, просто перекидає зі спиці на спицю. Але мені найзручніше і найспокійніше отак.

5. Ключі для роз’ємних спиць. Зараз я найактивніше у роботі використовую саме роз’ємні спиці – 3,5 мм зі шнурами 40 і 80 см. Шапки, снуди, гетри magic loop-ом – все вони. А без отих ключиків усі ці процеси будуть геть незручні. Ключик допомагає намертво закручувати спицю і визволити її з цієї ж мертвої хватки.

6. Заглушки – ще одна корисна штука для роз’ємних спиць. Накручуються на різьбу шнура і тримають петлі, поки ви ці спиці використовуєте з іншим шнуром.

7. Зразки – необхідні хоча б для того, щоб проникнутися чи ні пряжею. І розрахувати кількість петель. І подивитися, як виглядає візерунок у тому кольорі, який ви вибрали. І взагалі – якщо немає часу, і в’яжеш хоча б зразки, то вважай, перший крок до готового виробу зроблено – а це теж немало 🙂

8. Кабель для спиць. Той самий найбільш заюзаний – у мене це спиці Knit Pro, Symfonie Wood 3,5 і до них оцей 40-сантиметровий шнурочок. Чудовий, перехід від спиці до кабеля плавний, навіть попри те, що спиці роз’ємні. І при 80 сантиметрах прекрасно йде magic loop,хоч кабелі й не найм’якші у світі.

9. Маркери рядів. Потрібні для позначення початку ряду, щоб постійно не губитися, також я ними часом позначаю початок рапорту, якщо в’яжу щось велике і з складним візерунком. Свого часу купила ці замочки у магазині з всілякими бусинами й бісерами, вони призначені певно для скрапу, але використовую їх так.

10. Калібратор спиць – чарівна штука, коли у тебе хмара спиць. Номери на них стираються за дві-три шапочки, якщо вони взагалі є на самих спицях. І гадати потім, 4 це чи 4,5 – справа невдячна. А маєш калібратор і все це швиденько перевіряєш, засовуючи спицю у отвір, над яким є позначка номеру. Вуаля.

11. Наконечники для спиць допомагають петлям залишатися на спицях, якщо відкладаєш в’язання. На відміну від заглушок з пункту 6, їх треба вдягати на саму спицю, а не накручувати на кабель.

12.Сантиметр – поміряти зразок, поміряти висоту виробу, поміряти окружність голови, усе це постійно треба робити у процесі в’язання.

Звісно, я була б не я, якби не забула додати до колажу щось важливе. У моєму випадку це рахувальник рядів. Мені його свого часу зробив чоловік – два круги з цифрами, які крутяться на гайках і показують певне число. Незамінна штука для в’язання кіс у великих виробах, коли до кінця ряду ти вже забуваєш, другий це чи третій, а переплітати треба конче в дев’ятому.
Ще я б не відмовилася від помпонниці, бо постійно вирізати кружечки з картону стає напряжно.  І хочеться купити якісь гарні ножнички, ті які називають чапельками. Бо поки користуюся манікюрними, які мене не зовсім влаштовують.

Правила існують, щоб їх порушувати і робити висновки

DSC_8714

Мене зараз важко назвати зразком правильного харчування – у раціон постійно пролазять партизани-вафлі і шоколадки-розвідники, урочистою ходою марширує смажена відбивна у компанії з дерунами, залишаючи за собою жирні плями. А попереду свята, там і олів’є підтягнеться : ) Справді, перший раз перехід на правильну їжу дався мені досить легко. А от вдруге все не так просто – і справа не у кілограмах чи ще чомусь такому. Мені дійсно більше подобається їсти «живу» їжу. І напишу я собі (а вам може теж буде цікаво) трохи тих моментів, які спостерегла у процесі правильного і неправильного харчування.

1.Дуже часто ми хочемо з’їсти картинку, а не смак. Скільки разів я ловила себе на думці, що хочу купити якесь тістечко, бо воно красиво виглядає. А потім слухала себе і розуміла – їсти я його не дуже-то й хочу. Буває, звісно, такий стан затьмарення розуму, коли зефір у шоколаді ходить за тобою і не відстає, його справді хочеться. То треба собі часом і таке дозволяти, але разом з тим слухати, чи справді це те,що потрібно шлунку,а не очам.

2.Цукор – це занадто. Занадто солодко. Останнім часом почала помічати, що я, ласун зі стажем і генетичною схильністю до цього, не можу їсти магазинних солодощів, бо вони занадто приторні. Особливо це стосується всіляких печеньок в шоколаді, який насправді і не шоколад, а шоколадна маса, з якимись дикими підсолоджувачами, що вбивають смак повністю, залишаючи тільки противний присмак.

3.Їсти і читати/скролити стрічку новин/дивитися телевізор – погана ідея. Я помітила, що коли приділяєш увагу окремо прийому їжі, і краще наїдаєшся, і їжа здається смачнішою. Мозку в цей час не треба вирішувати, чи кидати йому основні сили на читання, чи на задоволення для шлунку. А ще це хороший перший крок до знищення у собі раба мультифункціональності, якими ми всі стали у цьому шаленому світі.

4.Правильне харчування пробуджує смакові рецептори і робить їх чутливішими. Тут та сама історія, що й з цукром: чимало продуктів дуже агресивні – вони своїм смаком перебивають решту складників. У салаті з майонезом я чую смак майонезу і більш нічого. У салаті з авокадо, твердим сиром і яйцем я насолоджуюся неагресивністю кожного із складників, а ще тішуся, що у такий салат навіть не треба додавати жодного жиру – авокадо врятує цей світ. І ще одне. Я страшенно люблю таке поєднання, як лате з тостами із житнього хліба, які намащені маслом і политі варенням. І часом мене так несе, що я можу їсти їх хоч щодня, але разом з тим дедалі менше відчувати смак. А якщо себе трохи стримувати, приміром раз чи два в тиждень балувати, то і смак улюблений залишається, і задоволення.

5.У нас немає нормальної вівсянки. Як я мрію побачити на полиці магазині пачку вівсянки, на якій напис: «Вівсянка НЕшвидкого приготування». Лише один раз випадково купила вівсяні пластівці «Терра», написано було, що вони плющені, і коли я їх просто запарила молоком, як роблю це завжди, вони не розм’якли повністю, а лишилися злегка твердими. Знаю, що багато хто любить м’яку дрібну вівсянку. Але я їм таку і дратуюся, що навіть пожувати нема що, лише ковтнути. Люблю відчувати смак і текстуру, продовжую пошуки своєї ідеальної вівсянки.

6.Мені подобається ідея їсти ті продукти, які притаманні нашому клімату. Наприклад, свого часу спробувала кіноа і не вразило воно мене абсолютно, зокрема й своєю ціною. А згодом заново відкрила для себе пшоно. Яка ж це смакота – пшоняна кашка з грибною підливкою! Взагалі, як людина, яка з дитинства ненавиділа гречку, досі дивуюся з себе, як я полюбила крупи: ) Але ми про інше. Попри те, що оцю ідею регіонального харчування я підтримую, з неї є винятки. І один з них – авокадо. Недавно у супермаркеті випадково купила своє перше повністю ідеальне авокадо – в міру м’яке, без чорних цяток і з шкіркою, яка легко чиститься. І вже по 14 гривень, а не по 40, як влітку. Пам’ятаю, коли вперше його спробувала, подумала, що більше ніколи не їстиму. А тепер купую часто, бо це справді унікальна штука, яка у канапках мені заміняє масло, а у салатах – заправку. Ну або банани – краще вже таке джерело швидких вуглеводів, ніж печенька-шоколадки, коли хочеться перекусити не вдома.

7.Зациклюватися – це завжди зле. Навіть на здоровому харчуванні. От зараз за мною ходять еклери – я трохи стрімаюся і підозріло на них озираюся, але купую час від часу. Бо нащо тоді все оце, якщо ти забороняєш собі купити еклер?)

На фото – яєчня з якимось особливим видом руколи, назву якого я не запам’ятала, тому якщо хтось знає, підкажіть. Бо вона набагато смачніша, ніж звичайна, і не така гірка. До слова, поки гуглила руколу, прочитала, що краще вибирати ту, яка має більші листочки – у них менше гіркоти. Дякую кеп, але я про це й не задумувалася насправді. І от яєчня – це, до речі, ще одна guilty pleasure, яку я собі дозволяю, бо дуже люблю, справді люблю її, а не її апетитний вигляд)