7 старих фільмів на осінь

Якщо почати гуглити за запитом “осінні фільми” й подібними, знайти щось оригінальне серед списків, які трапляються, дуже важко. Переважно там тусується “Солодкий листопад” за ручку з “Осінню в Нью-Йорку”, а до компанії завжди можна взяти якийсь із фільмів з Мег Раян у головній ролі. Нічого проти цих фільмів не маю, ну ок, “Осінь в Нью-Йорку” мені не сподобалася, але я вже бачила їх, деякі кілька разів, при тому що рідко взагалі передивляюся кіно. Хочеться чогось ще із сезонним настроєм і не обов’язково засипаного купою жовтого листя. Дещо з цього мого списку я дивилася цієї осені, інше – раніше, але вирішила, що воно дуже пасує сюди. Ділюся, раптом ви не бачили цих старих, але хороших фільмів.

600

1.Stepmom – поки найосінніше у моєму списку кіно. Там багато осінніх пейзажів, дві прекрасні актриси з осінньою зовнішністю – Сьюзен Сарандон та Джулія Робертс, і зворушлива історія. Хоч якраз вона може здатися дуже банальною, особливо через кінець фільму – ми все це вже тисячі разів бачили у американських мелодрамах, але часом бракує цього шарму старих фільмів.Read More »

Осінній декор дому

_9837

Серед справ, які я запланувала собі на осінь, був осінній декор квартири. І ось нарешті я можу сказати, що ура!, цей пунктик виконано. Нічого складного не вигадувала, бо навіть отакі мінімальні зусилля вже створюють затишок й тішать око.Read More »

Автори осені й сезонне читання

567

Поки я лише починаю читати свій список осінніх книжок, руки все одно вже чешуться щось написати на цю тему. І придумала, що нехай побуде тут мій імпровізований перелік авторів, у книжках яких добре відчутно осінній настрій, хоч конкретно творів про осінь може і не бути. Минулого року писала схожий пост Осіння читанка, де я трошки повторююся, але це занадто моя тема, аби мовчати цієї осені.  Read More »

Збираю осінь по клаптику

DSC_8935

Наприкінці серпня, коли соцмережні петросяни жартують про чергове літо, яке ти знову пропустив, я відчуваю кайф. Бо моя пора, яку треба не прогавити – ще попереду. Цієї осені я вирішила зробити собі невеликий осінній квест, щоб встигнути все те, за що я люблю ці три руді місяці року. Кілька пунктів у мене вже закреслені, решта ще у планах. І треба поспішати – бо на носі жовтень, не так багато часу до того моменту, коли я вже радітиму першому снігові. В інстаграмі  я завела тег #осіньпоклаптику, де колекціоную моменти цієї осені. А тут напишу “генеральний” список. Це лише кістяк мого задуму, бо насправді миті, коли ти збираєш свою осінь й носиш її з собою, як каштани у кишені, очікують тебе навіть там, де ти не сподіваєшся їх знайти.

  1. Посиденьки у кафе з пледами на вулиці. Вони вже були, але хочу ще. Правда, для не надто теплої погоди, яка була на початку вересня, треба одразу баняк чаю замовляти, бо філіжанки кави явно замало від червоних носів :Р
  2. Осінній пікнік. Ми з чоловіком вже встигли зганяти на Чортові скелі, посмажити на вогні сосиски й зефірки, випити чаю. Але на початку вересня осінь ще молода й зелена, хіба килимок пожухлого листя нагадує, яка зараз пора року. Хочеться справжніх осінніх кольорів, кави, звареної у кавоварці на пальнику, смачних маршмелоу (поки я ще не в’їхала у прикол печеного на вогні зефіру) й бабиного літа. Жовтень, на тебе великі сподівання.
  3. Прогулянки Львовом з фотоапаратом. У мене є класний тег #Львів.Який.Я.Люблю, але, на диво, там жодного осіннього запису. Хочу це виправити, бо моє місто восени дуже гіпнотичне й приречено красиве. Його хочеться фотографувати і всотувати цю красу як енергію. Не знаю, чи вистачить сил у мене й заряду у фотоапарата, але дуже хотілося б однієї неділі вибратися у місто рано, їхати пустим травмаєм з кінцевої на Коновальця біля широкого заднього вікна, пробігтися пустою (фантастика), без літніх майданчиків Площею Ринок до Лисенка, вийти на Кайзервальд, дійти до Личакова, спуститися на Зелену й по спіралі Тарнавського піднятися до Толстого, дійти до Франка. Ідеальний маршрут для золотої осені у цьому місті.
  4. Осінні гори, скоріш за все Боржава. Я була там вже безліч разів, відправляла туди знайомих, сумувала за нею, дратувалася й не хотіла знову їхати, бо одноманітність мене часто бісить. Але дві осінні поїздки на цей хребет – те, що я точно хочу повторити. У жовтні ми були там вже у зимових куртках, на туман хотілося похухати й протерти, яка запотіле скло, бо за ним ми майже нічого не бачили, але водночас почуваєш себе як у казці. Може, трохи моторошній, та в цьому ж і суть. Кілька років по тому, наприкінці вересня, це були ще сонячні, повні золотих, багряних й гарбузових кольорів гори, коли на привалі ми пили каву з морозивом.
  5. Велопрогулянки містом. Навіть у звичайних парках, куди я волію не потикати носа, восени буває чарівно. На початку вересня ми проїхалися від дому до Сихівського лісу. Я була налаштована скептично, але моє серце розтануло, коли по дорозі знайшла кілька нічийних кущів з шипшиною та ще якимись червоними ягодами. Бо для наступного пункту мого списку вони те, що потрібно.
  6. Сезонний декор квартири. Коли настає осінь, у мене відкривається чакра Pinterest-у. Я так несамовито приколюю на осінню дошку красиві картинки, що це просто мусить мати якийсь результат. Очевидне і красиве – гарбузи, свічки, вінки з листя, засушені гілочки (привіт, шипшина!), тематичні гірлянди, осінній мудборд. Залишилося придумати, як декор вберегти від котів.
  7. Теплі напої. Недавно я рахувала свої чаї, щоб купити їм одинакові баночки й дорахувалася аж до дванадцяти. Не мегаколекція, але коли п’єш чай по три-чотири рази в день, хочеться різноманітності. В холодні дні я заварювала собі чай у двох термогорнятках й літровому термосі, в кожній ємності різний. Найбільше люблю трав’яний – липа, ромашка, м’ята, суміш трав. На каву, як не дивно, тягне тільки коли минаю якісь coffee-to-go. Тому вирішила носити з собою термогорня і не забруднювати екологію псевдопаперовими стаканчиками. А вдома планую зготувати щось тепле і незвичне, у мріях є pumpkin spice latte, але його без кавамашини важко реалізувати.
  8. Тиждень (два, місяць!) несамовитого читання. Цього року на Goodreads я поставила собі значно менший челендж, ніж раніше, і все одно не встигаю його виконати. Здається, треба радикально братися за звичку сидіти в телефоні й вшнипитися знову в книжки. Тим паче, вдома лежить і чекає свого часу надзвичайно осінній Прохасько і його “БотакЄ”. І “Ніч у тужливому жовтні” мусить нарешті бути прочитаною в жовтні. Минулого року я зробила пост  про осінні книжки, дуже хочеться щось подібне написати й цього року.
  9. Подорож до маленького осіннього міста. Свого часу я дуже любила їздити якимись невеликими містечками, де є на що подивитися. Осіння атмосфера там буває такою густою й концентрованою, якої не відчуєш у великому місті. На цю тему є чудова книжка Галини Пагутяк “Сентиментальні мандрівки Галичиною”, про яку я писала раніше. Теребовля, Бучач, Жовква, Яремче – точно знаю, вони чарівні восени. Напевно дуже красивий цієї пори року Кременець, де я була взимку і який досі згадую. Точно шикарно має бути в Добромилі, бо дорогою до замку блукаєш лісом. Поїхати туди, привезти собі сувенірів з листя і каштанів, погуляти містом, випити кави й витратити на все це від сили день, а вражень завжди цілий вагон.
  10. Сезонне в’язання. Ціле літо я практично не брала до рук спиць. На те були свої не надто веселі причини, зокрема і мої вавки в голові 😉 Але ось осінь, у мене загострення хвороби споживацтва і я купила стільки красивої пряжі, що терміново мушу її приборкати. А заодно і свої блоки у в’язанні. Бо коли в світі є хоч частинка красивих речей, які ти можеш зробити своїми руками, страшенно нерозумно сидіти, склавши лапки.
  11. Гербарій. І каштанарій, і жолудярій – як це насправді розумно назвати? 🙂 Оскільки каштани, які в нас ростуть, не їдять, на жолуді теж не надто багато охочих, залишається збирати їх, як скарби. Приносити додому для невгамовних хвостатих футболістів, прикрашати квартиру, робити красиві інста-фото, знаходити в кишенях як згадку про прогулянки. Листя сушити і хом’ячити, декорувати ним свічки й приколювати на мудборд. Давати пожувати кицюсі – вона любить такі “чіпси”. Консервувати осінь.
  12. Прогулянки з термосом. Особливий вид дозвілля для мене. Взимку швидкі, бо навіть поки п’єш гарячий чай, руки все-одно замерзають. А восени задоволення можна тягнути, впиватися чаєм й краєвидами Знесіння, наприклад.
  13. Пробувати нове. Якийсь новий продукт – ось перед вами людина, яка ніколи не їла інжиру, наприклад. Чи в’язати шкарпетки – ніколи не кажи ніколи, а свого часу я була переконана, що цього точно не станеться. Часи змінюються. Сюди ж книжки, музика, фільми – правда, замість нових хочеться передивитися всього Бергмана і ще якесь суперолдскульне кіно. Ще хочу надрукувати кілька своїх фото в інста-автоматі, які почали з’являтися на вулицях Львова.

Короткий-некороткий список, який буде брунькуватися й розпадатися на деталі. Головне, що поки писала, сама ще більше надихнулися темою. Сподіваюся, і ви теж 🙂

Осіння читанка

Осінньої атмосфери мені ніколи забагато не буває – я обкладаюся нею з усіх сторін, вона гріє як теплий кіт під боком і так мені добре. Цієї осені, як не дивно, я встигла вчасно згадати, що варто би скласти список осінньої читанки. А заодно вибрала із своїх вже прочитаних книг ті, які здаються мені найдоречнішими у цю пору року. Можливо, вам буде цікаво і ви знайдете для себе щось нове, або порадите мені свої асоціативні осінні книги у коментарях.

Numériser0006

1.”Наприкінці листопаду” Туве Янсон . Я досі не можу зрозуміти, чим мене, людину, яка абсолютно не любить (а часами й не терпить) дитячих книг, зачіпають мумі-тролі. Можливо, тим, що Туве не хотіла зробити їхню поведінку схожою на дитячу чи взагалі людську, а вчинки їхні не викликають у мене фейспалмів чи недовіри. Вони просто інші. І природа у них там чарівна, й атмосфера пожухлої осені – все як я люблю. Read More »

Творчі м’язи: тренування перше

Часом буває, що не хочеться ні влучних слів, ні розповідей про буденне й у глобальному сенсі неважливе. Голос втрачається, картина млява, так це чи не так, це лише моя уява – закрутилася пісенька в голові, десь так воно і є. І намагаєшся щось писати, мучиш себе і сторінку для нового посту у блозі. Або перечитуєш старі записи. Часто я щось пишу на хвилі захоплення темою і навіть попри те, що все написане здається нелогічним чи просто дивним, публікую. А згодом переглядаю той пост і усвідомлюю навіть певну його раціональність. І це перечитування себе, коли ти задоволений старими текстами, але нові пишеш так, наче ріжеш тупим ножем, дає надію, що рано чи пізно, у муках блоготворчості, народжується справді те, що хочеться сказати. Чи принаймні те, що приємно згадати. А пошук тем для цих слів-і-слів – штука важка, особливо коли за місяць, просочений морською водою і потом, ці вміння встигли заіржавіти. Час зі скрипом повертатися.

Read More »

Місця дитинства: подорож у “країну меду і вина”

app

Місця дитинства вже ніколи не будуть такими як були колись. Але туди є сенс повертатися, аби знову відчути хоча б частинку свого дитячого щастя. Бо усі неприємні моменти забуваються швидко, у пам’яті залишаються лише теплі літа, коли в саду за дерев’яним столом щось натхненно писалося, гойдалося на саморобній гойдалці, прив’язаній до великої гілки на яблуні, роздивлялося ввечері зорі, сидячи на лавці під бузком.

У вересні минулого року ми з мамою їздили до Медвина і я привезла кількадесят фото, вперше зроблених там восени. Це був час гарбузів, збирання і сушіння яблук, згрібання листя, яке потроху почало опадати. У моменти, коли ми з мамою вилазили на яблуню, я відчувала себе наче у «Правилах дому сидру». А весь інший час мені щеміло від того, що я так рідко тепер можу сюди приїжджати. Я перечитувала «Чаликушу», хотіла навіть знайти бурятські і литовські народні казки, які любила розглядати і читати в дитинстві, принесла з бібліотеки «Незнайомку з Уайлдфелл-Холу». Я читала її, лежачи на теплій печі – влітку зазвичай любила валятися з книжкою на траві, восени так вже не вийшло б. Багато фотографувала кота, якого ми в дитинстві називали Борисом, потім віддали його рідній бабиній сестрі, бабі Галі, а згодом, коли вона померла, Борис знову повернувся до нас і став вже просто Котом. Тоді, восени, я ці фото так і не опублікувала в блозі, а тепер, навесні, знову їду. Вперше за свої 25 років буду там цієї пори. І сподіваюся привезти нові фото, тому старим час бути показаними.Read More »