“Мікротопія” або Все своє ношу з собою

95080630

На “Мікротопію” я натрапила випадково, блукаючи розділом документальних фільмів на ех.ua. Вирішила подивитися перші кілька хвилин, чи не фігня і чи це мені справді треба – й залишилася на усі 50 хвилин фільму.

Якщо коротко – він про маленькі житла, які вигадують люди, керуючись різними мотивами: екологічними, мобільними, винахідницькими тощо. Найбільше мене вразила ідея власного острова, який зробив британець Рішар Сова у Мексиці. До дерев’яних піддонів він прив’язав мішки з поліетиленовими пляшками – скупчення таких мішків утворило острів. Тепер він його постійно укріплює і розширює за допомогою нових пляшок. А на тих, які були основою, вже почали рости корали. Дивовижно, що мертвий матеріал може породжувати життя. Цитата з цієї історії, яка мені дуже сподобалося – “Врятувати екологію світу за допомогою сміття”.

screenshot-2014-04-17-19-47-11

Ще дуже цікавою виявилася думка про новітні печери, у яких ми з вами насправді живемо. Грек Аристид Антонас пояснює, що для існування нам зараз потрібен комп’ютер з підключенням до інтернету і все – навколо нас цілий світ. Спірно, бо інтернет відбирає у нас часом більше, ніж дає. Він каже, що ми йдемо назад, до печерного суспільства (і, на жаль, це так), життя спрощується, таким має бути і житло, тільки з найпростішими функціями типу туалету, ліжка і стола з ноутом. На картинці – будинок кранового типу під відкритим небом. Аристид не поділяє ідею повернення до лона природи, а навпаки – каже, що треба залишатися технологічними, а природою милуватися, це її основна функція. Небанальний погляд.

microtopia04

І нарешті третя думка, від француза Стефана Малки. Про дім, до якого ми прив’язані завдяки тому, що тут знаходимо побутовий комфорт. Наприклад, можемо зробити собі їсти чи помитися. А водночас простір міста пропонує нам зараз усі ці “домашні” функції. Ну і емоції, які зберігає наше житло через речі – тобто свого роду дім є коморою для емоцій. Ідея Стефана – таке собі розчинення у місті і абсолютна урбанізація. Житло можна створювати вже з тих елементів, які існують – типу будинків блокового типу, які не треба будувати. Дещо категоричний для мене, але цікавий для роздумів погляд.

Всі історії та ідеї переказувати немає сенсу – там ще багато крутих і зовсім трошечки божевільних думок й винаходів. Загалом їх можна об’єднати назвою “Житло для новітнього кочівництва”, бо насправді це дуже актуально у нашому світі – житло без фізичної прив’язаності до місця. Колись племена осідали й це вважалося наступним щаблем розвитку, тепер у моді стиль життя “перекотиполе” і мандри як постійна мантра.

Після “Мікротопії” планую ще для загального розвитку подивитися фільм “Great expectation” того ж Джаспера Вахтмастера, про фантастичні ідеї архітекторів кінця ХІХ століття. Думаю, буде цікаво.

Advertisements

Outlander: історія у красивих декораціях

Screen-Shot-2014-08-07-at-9.39.34-AM

Вибір серіалів, які мене цікавлять, дуже обмежений: історичні, фентезі чи їх поєднання – тому залипати на них не виходить. От “Outlander” – “Чужинка” себто, підійшла і зацікавила. Хоч я вже начиталася купу негативних відгуків, насамперед про книжку – любовний роман, нелогічний розвиток сюжету й дії героїв, забагато відвертих сцен і так далі, серіал є за що похвалити, хоч під кінець сезону і покритикувати теж. А чим же мені сподобалася “Чужинка”? Розкажу.Read More »

Спочатку були фільми

Зазвичай буває так: ти читаєш книгу, потім дізнаєшся, що є фільм, радієш, дивишся, плюєшся на екранізацію, розказуєш, що забули і перекрутили у фільмі і наскільки він гірший від книжки. Дуже часто я якраз такий читач. А буває навпаки – фільм настільки подобається, що хочеться знову зануритися у ту атмосферу й починаєш читати, знаходити нові деталі. Мої книжки, прочитані після перегляду фільмів, відомі, а деякі вже мають настільки неоднозначну реакцію, що про них точно всі чули. Тим не менш, мені захотілося про це написати. Тим паче, що з’явилися у мене ще кілька фільмів, які я хочу знову пережити у друкованому варіанті. Отже, поїхали.

94_d__0_CantervilleGhost

1.”Кентервільський привид” Оскара Вайльда. В дитинстві це був один з улюблених фільмів. Сумний привид, який сидить у підвалах замку і не може піти на заслужений відпочинок. Постановка “Гамлета”, де привида батька грав справжній привид. Красивий старовинний замок, сад, інтер’єри і трохи голлівудщини. Вже коли стала дорослою, вирішила перечитати, і Оскар не розчарував.Read More »

Цитати, музика, кіно

Думала писати про все це наприкінці місяця, разом з підсумками. Але неочікувано всього цього виявилося так багато, що несила йому всидіти в голові, особливо цитатам.

Мы искали врага повсюду, а он оказался внутри нас.

вопрос: порчему он воспринимал ее как свой трофей?
ответ: потому что глубоко в душе он не верил, что может быть любим.
/Юрген Вольф “Школа литературного мастерства”/

– Що це за книжка?
– Про криптографію.
– Таємні послання?
– Не таємні, у цьому весь інтерес. Послання, які бачать усі, але ніхто не розуміє, якщо немає ключа.
– А хіба у розмовах інакше? Спілкуючись, люди не кажуть те, що хочуть, говорять щось інше, а ти зрозумій, що малось на увазі. Мені от не вдається. То різниця в чому?
/Гра в імітацію/
JPWWII1-superJumbo

Фільм хороший, ну крім Кіри Найтлі, яка мені геть не вписалася у роль математички Джоан Кларк, хіба одягалася гарно й візуально на неї було приємно дивитися. А Бенедикт справді чудово показав дивакуватого вченого, який не розуміє жартів і має складнощі з інтеграцією у світ звичайних людей.Read More »

Inspirational things for whiny February

shchos

Настала друга п’ятниця місяця і час для рубрики про натхненні штуки. Якось так вони акумулювалися за останні дні, як це часто буває.

Наша Площа Ринок давно стала для мене таким собі цирком-шапіто і я минаю усі ці кафе й сувенірні магазинчики переважно не зазираючи – сумнівно, що побачу щось цікаве. Але іноді там справді можна знайти “Щось цікаве”  – якщо зайти у дворик Площі Ринок, 13. Колись просто галерея під відкритим небом й магазинчик всіляких шкляних та інших ніштяків, а зараз ще й невеликий простір для посиденьок. Кава, випічка, журнали, декор з дерева і скла – слово “ідеальний” давно вже втратило контрастність свого значення, але це місце десь таке і є, за моїми відчуттями. І можна про нього написати, поки мій блог ще не надто популярний (хе-хе) й сподіватися, що народу туди набіжить не хмара) Але вам не шкода порадити.Read More »

Friday buffet

Третій вихідний – це однозначно щось таке, що я дуже люблю у своєму робочому тижні:) Сьогоднішня п’ятниця почалася ліниво – з пошуку настроєвої музики й вигадування смачного на сніданок. Музика знайшлася – новий альбом Bryan Ferry, його голос дуже пасує до цього зимового часу, та й музика приємна-ненав’язлива.

Сніданок теж придумався простий – знайшлся чіабатта, апельсиново-смородинове варення і навіть взяла сама у себе дозвіл на чашку кави з молоком – останнім часом моє гіпотонічне серце почало бурхливо на неї реагувати, але у вихідний можна собі дозволити. Кіт встиг злизати трохи масла – у нього теж кльовий початок мого вихідного дня)

Processed with VSCOcam with f2 preset

Read More »

Місяць очерету

DSC_5337+
Календарна осінь помахала лапою і втекла, а погода цього наче й не помітила. У мене всередині осінь також триває – навіть календар 1 грудня у відремонтованому кабінеті повісила листопадовий.
Листопад тягнувся як карамель. І був таким насиченим – я не вірю, що це все я і зі мною. У останній день осені ми ходили у гості до свекра. Він живе на Миколайчука, і це насправді геть не той район, який я люблю. Проте після закинутих садів він вдруге приємно здивував. Якщо у майже зимовий вечір спускатися по Миколайчука до Мазепи, то знизу бачиш чудовий краєвид – увесь центр і телевежа як на долоні, місто трохи змерзло, але таке затишне у мерехтінні вогнів. Вони зливаються у об’єктиві фотоапарата, чіткості для звичайної картинки бракує, зате ці кольорові бліки нагадують, що починається надзвичайна пора.Read More »