“Мікротопія” або Все своє ношу з собою

На “Мікротопію” я натрапила випадково, блукаючи розділом документальних фільмів на ех.ua. Вирішила подивитися перші кілька хвилин, чи не фігня і чи це мені справді треба – й залишилася на усі 50 хвилин фільму.

Якщо коротко – він про маленькі житла, які вигадують люди, керуючись різними мотивами: екологічними, мобільними, винахідницькими тощо. Найбільше мене вразила ідея власного острова, який зробив британець Рішар Сова у Мексиці. До дерев’яних піддонів він прив’язав мішки з поліетиленовими пляшками – скупчення таких мішків утворило острів. Тепер він його постійно укріплює і розширює за допомогою нових пляшок. А на тих, які були основою, вже почали рости корали. Дивовижно, що мертвий матеріал може породжувати життя. Цитата з цієї історії, яка мені дуже сподобалося – “Врятувати екологію світу за допомогою сміття”.

Ще дуже цікавою виявилася думка про новітні печери, у яких ми з вами насправді живемо. Грек Аристид Антонас пояснює, що для існування нам зараз потрібен комп’ютер з підключенням до інтернету і все – навколо нас цілий світ. Спірно, бо інтернет відбирає у нас часом більше, ніж дає. Він каже, що ми йдемо назад, до печерного суспільства (і, на жаль, це так), життя спрощується, таким має бути і житло, тільки з найпростішими функціями типу туалету, ліжка і стола з ноутом. На картинці – будинок кранового типу під відкритим небом. Аристид не поділяє ідею повернення до лона природи, а навпаки – каже, що треба залишатися технологічними, а природою милуватися, це її основна функція. Небанальний погляд.

І нарешті третя думка, від француза Стефана Малки. Про дім, до якого ми прив’язані завдяки тому, що тут знаходимо побутовий комфорт. Наприклад, можемо зробити собі їсти чи помитися. А водночас простір міста пропонує нам зараз усі ці “домашні” функції. Ну і емоції, які зберігає наше житло через речі – тобто свого роду дім є коморою для емоцій. Ідея Стефана – таке собі розчинення у місті і абсолютна урбанізація. Житло можна створювати вже з тих елементів, які існують – типу будинків блокового типу, які не треба будувати. Дещо категоричний для мене, але цікавий для роздумів погляд.

Всі історії та ідеї переказувати немає сенсу – там ще багато крутих і зовсім трошечки божевільних думок й винаходів. Загалом їх можна об’єднати назвою “Житло для новітнього кочівництва”, бо насправді це дуже актуально у нашому світі – житло без фізичної прив’язаності до місця. Колись племена осідали й це вважалося наступним щаблем розвитку, тепер у моді стиль життя “перекотиполе” і мандри як постійна мантра.

Після “Мікротопії” планую ще для загального розвитку подивитися фільм “Great expectation” того ж Джаспера Вахтмастера, про фантастичні ідеї архітекторів кінця ХІХ століття. Думаю, буде цікаво.