Травневі справи

0.40 1

Весна – не найулюбленіша моя пора, але травень я люблю. За тепло замість спеки, за грози, за цвітіння бузку, цього року ще й за відпустку. Тому вирішила написати пост про травневі справи – такі записи моя маленька пристрасть. Вже були осінні справизимові, тепер настала черга весняних. Це водночас дуже надихаюча і дієва писанина – я потім справді виконую записане. Звісно, не все виходить, але ми так любимо концентруватися на невдачах, що забуваємо звертати увагу на те, що вийшло. Зрештою, досить філософії, до справи!Read More »

Мій бірюзовий 2017-й

IMG_20161223_132324_137
Я люблю планувати своє життя й водночас боюся планерів. Бо мої плани вміють розростатися буйним цвітом і привалювати мене зверху так, що ледве дихаю. А якщо не планую, то просто сиджу у теплому болітці і нікуди не рухаюся. Тому між зливою планів, які нагадують маленькі цеглинки і вітром в голові вибираю перше.Read More »

Думки навиворіт

_9812

Зрозуміла тут на днях, що скучила за форматом записів про надумане. Про якісь свої висновки, розуміння й відкриття. Часом пишу таке в інстаграмі і певно якраз до цих постів мені б найбільше хотілося читати якого-не якого коментаря. Як колись в жж. Зазвичай їх нема, то напишу тут, у блозі я просто значно менше чекаю цих от самих коментарів :РRead More »

Збираю осінь по клаптику

DSC_8935

Наприкінці серпня, коли соцмережні петросяни жартують про чергове літо, яке ти знову пропустив, я відчуваю кайф. Бо моя пора, яку треба не прогавити – ще попереду. Цієї осені я вирішила зробити собі невеликий осінній квест, щоб встигнути все те, за що я люблю ці три руді місяці року. Кілька пунктів у мене вже закреслені, решта ще у планах. І треба поспішати – бо на носі жовтень, не так багато часу до того моменту, коли я вже радітиму першому снігові. В інстаграмі  я завела тег #осіньпоклаптику, де колекціоную моменти цієї осені. А тут напишу “генеральний” список. Це лише кістяк мого задуму, бо насправді миті, коли ти збираєш свою осінь й носиш її з собою, як каштани у кишені, очікують тебе навіть там, де ти не сподіваєшся їх знайти.

  1. Посиденьки у кафе з пледами на вулиці. Вони вже були, але хочу ще. Правда, для не надто теплої погоди, яка була на початку вересня, треба одразу баняк чаю замовляти, бо філіжанки кави явно замало від червоних носів :Р
  2. Осінній пікнік. Ми з чоловіком вже встигли зганяти на Чортові скелі, посмажити на вогні сосиски й зефірки, випити чаю. Але на початку вересня осінь ще молода й зелена, хіба килимок пожухлого листя нагадує, яка зараз пора року. Хочеться справжніх осінніх кольорів, кави, звареної у кавоварці на пальнику, смачних маршмелоу (поки я ще не в’їхала у прикол печеного на вогні зефіру) й бабиного літа. Жовтень, на тебе великі сподівання.
  3. Прогулянки Львовом з фотоапаратом. У мене є класний тег #Львів.Який.Я.Люблю, але, на диво, там жодного осіннього запису. Хочу це виправити, бо моє місто восени дуже гіпнотичне й приречено красиве. Його хочеться фотографувати і всотувати цю красу як енергію. Не знаю, чи вистачить сил у мене й заряду у фотоапарата, але дуже хотілося б однієї неділі вибратися у місто рано, їхати пустим травмаєм з кінцевої на Коновальця біля широкого заднього вікна, пробігтися пустою (фантастика), без літніх майданчиків Площею Ринок до Лисенка, вийти на Кайзервальд, дійти до Личакова, спуститися на Зелену й по спіралі Тарнавського піднятися до Толстого, дійти до Франка. Ідеальний маршрут для золотої осені у цьому місті.
  4. Осінні гори, скоріш за все Боржава. Я була там вже безліч разів, відправляла туди знайомих, сумувала за нею, дратувалася й не хотіла знову їхати, бо одноманітність мене часто бісить. Але дві осінні поїздки на цей хребет – те, що я точно хочу повторити. У жовтні ми були там вже у зимових куртках, на туман хотілося похухати й протерти, яка запотіле скло, бо за ним ми майже нічого не бачили, але водночас почуваєш себе як у казці. Може, трохи моторошній, та в цьому ж і суть. Кілька років по тому, наприкінці вересня, це були ще сонячні, повні золотих, багряних й гарбузових кольорів гори, коли на привалі ми пили каву з морозивом.
  5. Велопрогулянки містом. Навіть у звичайних парках, куди я волію не потикати носа, восени буває чарівно. На початку вересня ми проїхалися від дому до Сихівського лісу. Я була налаштована скептично, але моє серце розтануло, коли по дорозі знайшла кілька нічийних кущів з шипшиною та ще якимись червоними ягодами. Бо для наступного пункту мого списку вони те, що потрібно.
  6. Сезонний декор квартири. Коли настає осінь, у мене відкривається чакра Pinterest-у. Я так несамовито приколюю на осінню дошку красиві картинки, що це просто мусить мати якийсь результат. Очевидне і красиве – гарбузи, свічки, вінки з листя, засушені гілочки (привіт, шипшина!), тематичні гірлянди, осінній мудборд. Залишилося придумати, як декор вберегти від котів.
  7. Теплі напої. Недавно я рахувала свої чаї, щоб купити їм одинакові баночки й дорахувалася аж до дванадцяти. Не мегаколекція, але коли п’єш чай по три-чотири рази в день, хочеться різноманітності. В холодні дні я заварювала собі чай у двох термогорнятках й літровому термосі, в кожній ємності різний. Найбільше люблю трав’яний – липа, ромашка, м’ята, суміш трав. На каву, як не дивно, тягне тільки коли минаю якісь coffee-to-go. Тому вирішила носити з собою термогорня і не забруднювати екологію псевдопаперовими стаканчиками. А вдома планую зготувати щось тепле і незвичне, у мріях є pumpkin spice latte, але його без кавамашини важко реалізувати.
  8. Тиждень (два, місяць!) несамовитого читання. Цього року на Goodreads я поставила собі значно менший челендж, ніж раніше, і все одно не встигаю його виконати. Здається, треба радикально братися за звичку сидіти в телефоні й вшнипитися знову в книжки. Тим паче, вдома лежить і чекає свого часу надзвичайно осінній Прохасько і його “БотакЄ”. І “Ніч у тужливому жовтні” мусить нарешті бути прочитаною в жовтні. Минулого року я зробила пост  про осінні книжки, дуже хочеться щось подібне написати й цього року.
  9. Подорож до маленького осіннього міста. Свого часу я дуже любила їздити якимись невеликими містечками, де є на що подивитися. Осіння атмосфера там буває такою густою й концентрованою, якої не відчуєш у великому місті. На цю тему є чудова книжка Галини Пагутяк “Сентиментальні мандрівки Галичиною”, про яку я писала раніше. Теребовля, Бучач, Жовква, Яремче – точно знаю, вони чарівні восени. Напевно дуже красивий цієї пори року Кременець, де я була взимку і який досі згадую. Точно шикарно має бути в Добромилі, бо дорогою до замку блукаєш лісом. Поїхати туди, привезти собі сувенірів з листя і каштанів, погуляти містом, випити кави й витратити на все це від сили день, а вражень завжди цілий вагон.
  10. Сезонне в’язання. Ціле літо я практично не брала до рук спиць. На те були свої не надто веселі причини, зокрема і мої вавки в голові 😉 Але ось осінь, у мене загострення хвороби споживацтва і я купила стільки красивої пряжі, що терміново мушу її приборкати. А заодно і свої блоки у в’язанні. Бо коли в світі є хоч частинка красивих речей, які ти можеш зробити своїми руками, страшенно нерозумно сидіти, склавши лапки.
  11. Гербарій. І каштанарій, і жолудярій – як це насправді розумно назвати? 🙂 Оскільки каштани, які в нас ростуть, не їдять, на жолуді теж не надто багато охочих, залишається збирати їх, як скарби. Приносити додому для невгамовних хвостатих футболістів, прикрашати квартиру, робити красиві інста-фото, знаходити в кишенях як згадку про прогулянки. Листя сушити і хом’ячити, декорувати ним свічки й приколювати на мудборд. Давати пожувати кицюсі – вона любить такі “чіпси”. Консервувати осінь.
  12. Прогулянки з термосом. Особливий вид дозвілля для мене. Взимку швидкі, бо навіть поки п’єш гарячий чай, руки все-одно замерзають. А восени задоволення можна тягнути, впиватися чаєм й краєвидами Знесіння, наприклад.
  13. Пробувати нове. Якийсь новий продукт – ось перед вами людина, яка ніколи не їла інжиру, наприклад. Чи в’язати шкарпетки – ніколи не кажи ніколи, а свого часу я була переконана, що цього точно не станеться. Часи змінюються. Сюди ж книжки, музика, фільми – правда, замість нових хочеться передивитися всього Бергмана і ще якесь суперолдскульне кіно. Ще хочу надрукувати кілька своїх фото в інста-автоматі, які почали з’являтися на вулицях Львова.

Короткий-некороткий список, який буде брунькуватися й розпадатися на деталі. Головне, що поки писала, сама ще більше надихнулися темою. Сподіваюся, і ви теж 🙂

Кіт у домі

2015-10-06 11

Кадр: пронизливо сині води спокійного моря і човен, який плавно й повільно пливе, розсікаючи носом ідеальну гладь. Випадковий спостерігач, який дивиться на усе це згори, бачить, як з морських глибин піднімається масивна темна тінь і пропливає під човном. Наступний кадр: людина у човні помічає краєм ока темний силует, але от він уже зник і вода знову спокійна й прозора.

Коти у домі нагадують мені китів, які пропливають під човнами у кадрах із фільмів. Ти сидиш у кріслі, робиш щось своє, і боковим зором бачиш – рухається якась темна пляма. Часом це справді кіт – поважно й так, як тільки він уміє, з почуттям величезного достоїнства, просто йде у своїх котячих справах – полежати на дивані чи погризти вазонок. Відчуття живої істоти, яка рухається, стрибає, бігає, існує поряд з тобою, ти всотуєш і настільки до нього звикаєш, що навіть приїжджаючи до когось в гості і помічаючи боковим зором рух, перш за все думаєш – о, кіт пробіг. Дім, у якому немає кота, одразу здається якимось статичним, простір застигає і випадкові речі перестають рухатися. Не сповзають зі стола горнятка, не котяться самі по собі клубки з нитками, не збирається у гармошку коврик. Стає спокійно, але нудно й пусто. І страшенно бракує життя.

Біле пузо, чорні лапи, лемурячий хвіст


DSC_8778

І звати це чудо Соніком. Влітку неподалік від дому у коморі для мітел знайшлося трійко кошенят, яких я взялася прилаштовувати. А потім хтось дуже “добрий” запхав між віконні рами у сусідньому будинку ще одне – його витягнули і малий сіроманець став членом котячої ватаги. Коли трьох перших я роздала, вирішила, що цього хлопця варто забрати до нас бодай на перетримку і вакцинацію, та й подобався він нам. А ще мені здалося, що у нього флегматичний характер, бо перший раз зловився легко, спокійно пережив візит до ветеринара і гарно позував для фото. Потім ми познайомилися ближче і я виявила, що таки здалося.Read More »