Травневі справи

0.40 1

Весна – не найулюбленіша моя пора, але травень я люблю. За тепло замість спеки, за грози, за цвітіння бузку, цього року ще й за відпустку. Тому вирішила написати пост про травневі справи – такі записи моя маленька пристрасть. Вже були осінні справизимові, тепер настала черга весняних. Це водночас дуже надихаюча і дієва писанина – я потім справді виконую записане. Звісно, не все виходить, але ми так любимо концентруватися на невдачах, що забуваємо звертати увагу на те, що вийшло. Зрештою, досить філософії, до справи!Read More »

Advertisements

Ужгород, сакури, любов

2017-04-18 03.05.02 1

Трохи менш, ніж два роки тому я вже писала про Ужгород, який не сакурами єдиними цікавий. А цього року припекло мені приїхати туди на ці славнозвісні сакури і я дуже рада, що послухала себе, не поспішала з купівлею квитків, тому в останній момент підлаштувалася під цвітіння. Через теплий березень сакури почали цвісти швидше, ніж зазвичай. Традиційно це кінець квітня, а тут вже після 10 квітня у інстаграмі за хештегом uzhgorod почали з’являтися фото цвіту. Субота перед Паскою стала єдиним варіантом, щоб застати сакури у повному розквіті.Read More »

П’ять причин полюбити Люблін

2016-11-19 07.56

Коли ми з Ірою вирішили зганяти на один день в Польщу, пошопитися і трохи погуляти, особливих надій я на цю поїздку не покладала. Але сталося не так як гадалося і Люблін мені дуже сподобався. Це місто з своїм шармом і я спробую описати складники, які роблять його таким неповторним. Read More »

Творчі м’язи: тренування перше

Часом буває, що не хочеться ні влучних слів, ні розповідей про буденне й у глобальному сенсі неважливе. Голос втрачається, картина млява, так це чи не так, це лише моя уява – закрутилася пісенька в голові, десь так воно і є. І намагаєшся щось писати, мучиш себе і сторінку для нового посту у блозі. Або перечитуєш старі записи. Часто я щось пишу на хвилі захоплення темою і навіть попри те, що все написане здається нелогічним чи просто дивним, публікую. А згодом переглядаю той пост і усвідомлюю навіть певну його раціональність. І це перечитування себе, коли ти задоволений старими текстами, але нові пишеш так, наче ріжеш тупим ножем, дає надію, що рано чи пізно, у муках блоготворчості, народжується справді те, що хочеться сказати. Чи принаймні те, що приємно згадати. А пошук тем для цих слів-і-слів – штука важка, особливо коли за місяць, просочений морською водою і потом, ці вміння встигли заіржавіти. Час зі скрипом повертатися.

Read More »

Вихі-дні і бу!дні

За вікном лиє з самого рання і попри те, що у таку погоду роззявити очі і виповзти з ліжка в рази складніше, вона налаштовує на робочий лад. Безцільно, але весело проведені вихідні – у валанданні вулицями Львова, перегляді мільйона фільмів, шпортанні гачком і розпусканні нав’язаного, хеканні на ровері під хор запитань у голові “шо я тут роблю?”, “нашо так мучитися?” і “коли вже та рівна дорога?” лишилися позаду. І дощ натякає, що пора братися за щось важливе, як би літо не розслабляло і не вселяло надію, що можна просто проживати ці дні без жодних пунктів у щоденному плані. От за списаний завданнями й ідеями листочок я цьому мокрому дню дуже вдячна. І момент, коли у кімнаті різко темніє, буквально на очах, бо на небі згущуються хмари, теж такий улюблений – відчуваєш себе наче у якомусь фільмі, де у прискореному темпі показують, як сходить сонце чи повзають хмариRead More »

Львів, який я люблю: вулицями навколо Знесіння

DSC_8192
У кожної людини в рідному місті має бути місце сили, куди хочеться повертатися і де є куточки, які особливо любиш. Для мене таким місцем є парк Знесіння. Ми часто гуляли там з чоловіком, коли ще зустрічалися, їли аличу, сиділи на озері до глибокої ночі, годували комарів і поверталися звідти пішки. Вулиці, які стискають парк у своїх обіймах, не менш красиві, ніж він сам. А особливо чудові вони у пору цвітіння бузку, хоча ці фіолетові й білі пірамідки квітів яку захочеш вулицю можуть прикрасити. У похмурий літній день покажу трохи весняної краси.Read More »

Сніданок на схилі Лисої гори

Ще не почавши читати Джулію Кемерон, я вже пішла на своє перше творче побачення – з літом, Лисою Горою і трошки з собою, бо так хочеться нарешті розібратися, чому усі мої пориви й плани ніби закупорені всередині мене.

Не знаю, чи стануть ці сніданки традицією, чи зроблю я з них новий проект, на кшталт вівсяного, і писатиму про нові місця, чи обиратиму старі. Наразі нічого не хочеться планувати і підлаштовувати. А просто частіше бувати собою і з собою. Read More »