Квіткові маршрути весни

Поки за вікном вирує березнева завірюха, я вирішила таки написати обіцяний пост про квіткові маршрути. Сподіваюся, повернення зими не дуже зсуне в часі цвітіння усього, про що я тут згадую, а весна вийде пишною і яскравою, як на моїх архівних фото : )

Квіти: крокуси

Коли: кінець березня-початок квітня

Крокуси можна шукати у містах, в приватних садах і городиках біля будинків, а можна їхати за ними в гори. Один з найкрутіших маршрутів – у село Колочава на Закарпатті. Там є невеликий музей-скансен з дерев’яними хатами і дуже красиво, коли зацвітають крокуси. Також на крокуси можна полювати на хребтах Кукул, Свидовець і Чорногора.

Травневі справи

Весна – не найулюбленіша моя пора, але травень я люблю. За тепло замість спеки, за грози, за цвітіння бузку, цього року ще й за відпустку. Тому вирішила написати пост про травневі справи – такі записи моя маленька пристрасть. Вже були осінні справи, зимові, тепер настала черга весняних. Це водночас дуже надихаюча і дієва писанина – я потім справді виконую записане. Звісно, не все виходить, але ми так любимо концентруватися на невдачах, що забуваємо звертати увагу на те, що вийшло. Зрештою, досить філософії, до справи!

Ужгород, сакури, любов

Трохи менш, ніж два роки тому я вже писала про Ужгород, який не сакурами єдиними цікавий. А цього року припекло мені приїхати туди на ці славнозвісні сакури і я дуже рада, що послухала себе, не поспішала з купівлею квитків, тому в останній момент підлаштувалася під цвітіння. Через теплий березень сакури почали цвісти швидше, ніж зазвичай. Традиційно це кінець квітня, а тут вже після 10 квітня у інстаграмі за хештегом uzhgorod почали з’являтися фото цвіту. Субота перед Паскою стала єдиним варіантом, щоб застати сакури у повному розквіті.

П’ять причин полюбити Люблін

Коли ми з Ірою вирішили зганяти на один день в Польщу, пошопитися і трохи погуляти, особливих надій я на цю поїздку не покладала. Але сталося не так як гадалося і Люблін мені дуже сподобався. Це місто з своїм шармом і я спробую описати складники, які роблять його таким неповторним. 

Творчі м’язи: тренування перше

Часом буває, що не хочеться ні влучних слів, ні розповідей про буденне й у глобальному сенсі неважливе. Голос втрачається, картина млява, так це чи не так, це лише моя уява – закрутилася пісенька в голові, десь так воно і є. І намагаєшся щось писати, мучиш себе і сторінку для нового посту у блозі. Або перечитуєш старі записи. Часто я щось пишу на хвилі захоплення темою і навіть попри те, що все написане здається нелогічним чи просто дивним, публікую. А згодом переглядаю той пост і усвідомлюю навіть певну його раціональність. І це перечитування себе, коли ти задоволений старими текстами, але нові пишеш так, наче ріжеш тупим ножем, дає надію, що рано чи пізно, у муках блоготворчості, народжується справді те, що хочеться сказати. Чи принаймні те, що приємно згадати. А пошук тем для цих слів-і-слів – штука важка, особливо коли за місяць, просочений морською водою і потом, ці вміння встигли заіржавіти. Час зі скрипом повертатися.