Здорове харчування: четвертий старт!

2017-02-12 06.53

Прогортала свій блог і зрозуміла, що кожні 6-9 місяців я пишу пост про те, яке кльове здорове харчування, а потім повільно сповзаю у прірву, де на мене вже чекають мої персональні монстри – еклери, тортики й магазинне печиво. Кому цікаво, пост номер раз, дватри. І от настав час для нового такого посту. Хочу зробити його мотивуючим, попри все оце вищенаписане. Бо навіть коли ти щоразу повертаєшся на старт, в тебе вже є певні висновки й досвід, які одного разу допоможуть таки дістатися фінішу.Read More »

2016, підсумки

IMG_20160906_154620.jpg

Це був нелегкий, але приємний рік. Так я собі думаю, гортаючи свій інстаграм і от десь тепер усвідомлюючи, навіщо веду його так детально. Але якщо так задуматися, то 2016-й все-таки більш приємний – здається, я трохи навчилася цінувати те, що в мене є. Або це говорить замість мене шампанське;)

З найважливіших речей з нами стався переїзд у нашу квартиру, третій кіт і перший закордон. Про квартиру можу багато говорити, але й так думаю все зрозуміло. Найважливіше, що пов’язане з нею  – у мене нарешті почали формуватися побутові звички не кимось нав’язані, а свої, мені комфортні. Це певно найкрутіший наслідок власної житлової площі. Ну і наш кіт Тайфун – батьки б третього не витримали, ще й такого шкодливого. Я ніколи не вірила, що руді коти найнагліші і найвредніші. Тепер вірю, хоч нам трапився всього-на-всього рудий з білим. А перший закордон ще як слід не задокументований тут – бо як одразу не напишеш, то потім важко себе змусити всі враження докупи зібрати. Це була проста і водночас непроста Польща – багато нюансів, пов’язаних зі здоров’ям. Але Татри мене покорили і я рада, що побачила їх.

Тепер по пунктах, про всяке моє. Вдалося завершити читацький челендж на goodreads, 45 книг у моїй уявній корзині. Минулого року 60-ку я не стягнула і мене це пригнітило. Цього взяла себе в руки – і останні 24 дні напружено читала. Дуже мене це змотивувало надалі – таки правда виконані цілі діють на нас позитивно.

В’язання цього року давалося тяжко через брак часу, який я в принципі сама собі придумала. Але у грудні 2016-го я в’яжу класичними виворотними без вивертання мозку, обожнюю меджік-луп, подружилася нарешті з ажурами, навчилася вкорочених рядів, з регланом поки на “ви”, але принаймні більш-менш розумію, що і до чого, ну і багато інших дрібних вмінь і знань, які прийшли за цей рік. І розуміння, чим хочу займатися далі -думаю, це чогось вартує.

Подорожі. Їх трохи було крім Польщі  і ще однієї Польщі у листопаді. Пилипець, Шацькі озера,  двічі Франківськ, Ворохта, Чортків, навіть Київ. Хочу у 2017 таких маленьких мандрівок більше, бо люблю їх.

Здорове харчування цього року як тільки не стрибало. І це певно єдиний пункт, яким я не задоволена у 2016-му. Трохи бракувало мені мотивації триматися з ним, багато спокус, мало сили волі, але найголовніша штука, яку я зрозуміла за цей рік обжирання всіляким некорисним – корисне я їм не стільки тому, що воно корисне, а тому, що смачне. Усі ці сироїдні тортики, фалафелі, тофу, авокадо і так далі. Справа у системності й моїй (без)організованості – якби у мене був персональний кухар, це б кардинально змінило ситуацію;) Але цього року я обирала довше поспати зранку, ніж зібрати собі обід на роботу і зробити мигдалеве молоко. І ця зламана система потребує ремонту, бо моє бажання їсти нормальну їжу нікуди не зникло.

Ось так коротко, певно багато забула, в основному якісь душевні метання, але у кінці року я в дивовижній гармонії з собою, хоч і не встигаю всього запланованого – і хочеться вірити, що це таки не шампанське:)

Джулія Ендерс “Внутрішня історія. Кишечник найцікавіший орган нашого тіла”

Я почула про цю книжку, коли вона вийшла в російському перекладі і дуже здивувалася, коли Іванка дала мені почитати вже її українську версію. Бо не очікувала, що КСД перекладе якийсь такий нонфікшн. І насамперед мушу сказати, що переклад хороший. Зазвичай я одразу помічаю якісь очевидні косяки, а тут або була дуже захоплена читанням, або їх, зовсім грубих, немає. Ну хіба відсутність тире у назві:)) Для рецензії вирішила зробити короткий (або довгий, вже як вийде 😉 концентрат тих знань, які ви отримаєте завдяки цій книзі.Read More »

Сохер Рокед “Людина втомлена. Як перемогти хронічну втому і повернути собі сили, енергію і радість життя”

2016-06-07 05.55.55 1
Бувають дні, коли я почуваю себе як дохла риба. Енергія на нулі, хочеться лежати і бездумно бравзати пінтерест. Я б подякувала своєму організмові, якби він влаштовував подібні свята раз у півроку, а решту часу я почувала себе хрустким огірочком. Але ж ні. Тому почитати щось про втому і те, як з нею боротися – це, можна сказати, моя життєва необхідність. Дуже вчасно трапилася книжка британського лікаря Сохер Рокед “Людина втомлена. Як перемогти хронічну втому і повернути собі сили, енергію і радість життя”. Всередині чекало багато несподіванок.Read More »

Ми міняємо їжу і їжа міняє нас

2016-06-07 04.27.46 1

Я не пам’ятаю, з чого це все почалося. Очевидно, як і перше пришестя – з того, що я пережерлася усякого не надто корисного і відчула, наскільки це гидко. А можливо з того, що напередодні дня народження мені чоловік подарував ручний блендер і з ним стало набагато простіше готувати щось смачне й корисне. Або з того, що мама привезла із села купу зелені, яку швидко треба було їсти, щоб не зіпсувалася. Але факт є фактом – я знову втягнулася у нормальну їжу і мені це дуже подобається. Ще більше це подобається моєму шлункові – жодної важкості, печії, відчуття, що проковтнула м’яч. Ці зміни, попри їх разючість, пройшли якось так плавно-плавно, майже непомітно, і от я вже трохи інша людина. Мушу сказати, що багато гарного в житті стається саме за цією схемою, коли ти просто починаєш робити щось, без танців з бубном і додаткових заклинань. І втягуєшся в це. Тепер розкажу в деталях, що змінилося і чим мені це все подобається.Read More »

Зелені “гаджети” моєї кухні

Я, невагома фея з вишуканою корзинкою в руці пливу між базарними рядами. Навколо витають аромати рукколи, базиліку, м’яти, кропу і петрушки, я вибираю найліпші і найсвіжіші пучечки, прискіпливо оглядаючи кожен листочок. І з повною корзинкою зелені, наспівуючи собі щось легке й ненав’язливе, вертаюся додому й усміхаюся від вуха до вуха. Готую величезну миску зеленого салату, п’ю зелений сік, роблю зелене смузі, гладжу свого єдинорога (не зеленого) і дивлюся серії “Гри Престолів”, які ніколи не закінчуються.

І тут у своїй уяві ми мусите ввімкнути такий звук “вжик”, який буває у фільмах, коли героя виривають зі світу його рожевих мрій. Одна з моїх – аби біля дому було місце, де продають свіжу зелень і овочі, а ще цікаві сири й щойновипечений хліб. Ну і квіткову крамничку тоді вже запакуйте на решту : Р Але ні, для того, щоб свіжа зеленина була вдома, по неї треба витягнути себе щонайменше на Краківський базар. А потім довго зберігати свіжою.

Усе це ліричні відступи, які захотілося написати, аби поговорити про штуки, які полегшують мені процес спільного життя із зеленню. Їх усього дві, але користуюся постійно, задоволена і тому пишу.

2016-05-29 05.45.44 1

Перша річ – це контейнер для зберігання зелені від Tchibo. Мені його подарувала мама, а купила вона його у магазині “ТСМ” – є кілька таких у Львові, це товари з Німеччини. Отут можна ще на нього подивитися, а от де купити в онлайні, не знайшла. Тим не менш, якщо вам десь трапиться схоже, раджу брати.

Знизу, у білу частинку контейнера наливаєте води, ставите туди зелень і верхню, скляну частинку, піднімаєте. Вуаля! Зеленина до тижня може стояти у воді – стільки витримує кріп, трохи менше руккола, ну і варто не забувати про зміну води – а я буваю у цій справі безголова. Але, тим не менш, річ прекрасна. За розміром якраз підходить для полиці на дверцятах холодильника і вміщає десь два, при сильному бажанні три пучки зеленини. Хоча я б не відмовилася від чогось більшого ще й для зберігання салату.

Решту зелені, яка не влазить, я розпихаю по банках і закриваю кришками. А зазвичай так і стається, що не влазить, бо на базар, як ви вже зрозуміли, ще треба дійти. І от як дійдеш, то гребеш усе зелене, що бачиш. Гарно працює звичайна банка з водою, але от халепа – люблять ці банки літати з полиць холодильників, битися і розливати воду. Тому пластмасовий контейнер (і недіряві руки, якщо пощастить!) –  не розкіш, а необхідність, якщо любиш зелень.

2016-05-29 05.57.41 1

Річ друга – сушка для зеленини. У мене вона з IKEA, але бачила і в епіцентрах усіляких. Тут принцип центрифуги: у корзинку кладете щойно викупану зелень, саму корзинку – у круглий контейнер, накриваєте кришкою і крутите. Вода стікає з корзинки у нижній контейнер. Зелень суха – страшне не люблю мокру в салат різати. Раніше з мамою просто загортали вимиту зелень у кухонний рушник і чекали, але так значно приємніше і швидше, тому спочатку купила цю сушку мамі, потім собі. Єдине що – переживаю за корзинку, бо виглядає вона достатньо крихкою, тому все мию у звичайному друшляку, а потім вже складаю туди.

Ще хочу собі якусь велику миску для вимішування салату і ложки спеціальні. Але поки цілком обходжуся без них. І тішуся, що сезон зелені розпочинається – попереду стільки смакоти!

 

Правила існують, щоб їх порушувати і робити висновки

DSC_8714

Мене зараз важко назвати зразком правильного харчування – у раціон постійно пролазять партизани-вафлі і шоколадки-розвідники, урочистою ходою марширує смажена відбивна у компанії з дерунами, залишаючи за собою жирні плями. А попереду свята, там і олів’є підтягнеться : ) Справді, перший раз перехід на правильну їжу дався мені досить легко. А от вдруге все не так просто – і справа не у кілограмах чи ще чомусь такому. Мені дійсно більше подобається їсти «живу» їжу. І напишу я собі (а вам може теж буде цікаво) трохи тих моментів, які спостерегла у процесі правильного і неправильного харчування.

1.Дуже часто ми хочемо з’їсти картинку, а не смак. Скільки разів я ловила себе на думці, що хочу купити якесь тістечко, бо воно красиво виглядає. А потім слухала себе і розуміла – їсти я його не дуже-то й хочу. Буває, звісно, такий стан затьмарення розуму, коли зефір у шоколаді ходить за тобою і не відстає, його справді хочеться. То треба собі часом і таке дозволяти, але разом з тим слухати, чи справді це те,що потрібно шлунку,а не очам.

2.Цукор – це занадто. Занадто солодко. Останнім часом почала помічати, що я, ласун зі стажем і генетичною схильністю до цього, не можу їсти магазинних солодощів, бо вони занадто приторні. Особливо це стосується всіляких печеньок в шоколаді, який насправді і не шоколад, а шоколадна маса, з якимись дикими підсолоджувачами, що вбивають смак повністю, залишаючи тільки противний присмак.

3.Їсти і читати/скролити стрічку новин/дивитися телевізор – погана ідея. Я помітила, що коли приділяєш увагу окремо прийому їжі, і краще наїдаєшся, і їжа здається смачнішою. Мозку в цей час не треба вирішувати, чи кидати йому основні сили на читання, чи на задоволення для шлунку. А ще це хороший перший крок до знищення у собі раба мультифункціональності, якими ми всі стали у цьому шаленому світі.

4.Правильне харчування пробуджує смакові рецептори і робить їх чутливішими. Тут та сама історія, що й з цукром: чимало продуктів дуже агресивні – вони своїм смаком перебивають решту складників. У салаті з майонезом я чую смак майонезу і більш нічого. У салаті з авокадо, твердим сиром і яйцем я насолоджуюся неагресивністю кожного із складників, а ще тішуся, що у такий салат навіть не треба додавати жодного жиру – авокадо врятує цей світ. І ще одне. Я страшенно люблю таке поєднання, як лате з тостами із житнього хліба, які намащені маслом і политі варенням. І часом мене так несе, що я можу їсти їх хоч щодня, але разом з тим дедалі менше відчувати смак. А якщо себе трохи стримувати, приміром раз чи два в тиждень балувати, то і смак улюблений залишається, і задоволення.

5.У нас немає нормальної вівсянки. Як я мрію побачити на полиці магазині пачку вівсянки, на якій напис: «Вівсянка НЕшвидкого приготування». Лише один раз випадково купила вівсяні пластівці «Терра», написано було, що вони плющені, і коли я їх просто запарила молоком, як роблю це завжди, вони не розм’якли повністю, а лишилися злегка твердими. Знаю, що багато хто любить м’яку дрібну вівсянку. Але я їм таку і дратуюся, що навіть пожувати нема що, лише ковтнути. Люблю відчувати смак і текстуру, продовжую пошуки своєї ідеальної вівсянки.

6.Мені подобається ідея їсти ті продукти, які притаманні нашому клімату. Наприклад, свого часу спробувала кіноа і не вразило воно мене абсолютно, зокрема й своєю ціною. А згодом заново відкрила для себе пшоно. Яка ж це смакота – пшоняна кашка з грибною підливкою! Взагалі, як людина, яка з дитинства ненавиділа гречку, досі дивуюся з себе, як я полюбила крупи: ) Але ми про інше. Попри те, що оцю ідею регіонального харчування я підтримую, з неї є винятки. І один з них – авокадо. Недавно у супермаркеті випадково купила своє перше повністю ідеальне авокадо – в міру м’яке, без чорних цяток і з шкіркою, яка легко чиститься. І вже по 14 гривень, а не по 40, як влітку. Пам’ятаю, коли вперше його спробувала, подумала, що більше ніколи не їстиму. А тепер купую часто, бо це справді унікальна штука, яка у канапках мені заміняє масло, а у салатах – заправку. Ну або банани – краще вже таке джерело швидких вуглеводів, ніж печенька-шоколадки, коли хочеться перекусити не вдома.

7.Зациклюватися – це завжди зле. Навіть на здоровому харчуванні. От зараз за мною ходять еклери – я трохи стрімаюся і підозріло на них озираюся, але купую час від часу. Бо нащо тоді все оце, якщо ти забороняєш собі купити еклер?)

На фото – яєчня з якимось особливим видом руколи, назву якого я не запам’ятала, тому якщо хтось знає, підкажіть. Бо вона набагато смачніша, ніж звичайна, і не така гірка. До слова, поки гуглила руколу, прочитала, що краще вибирати ту, яка має більші листочки – у них менше гіркоти. Дякую кеп, але я про це й не задумувалася насправді. І от яєчня – це, до речі, ще одна guilty pleasure, яку я собі дозволяю, бо дуже люблю, справді люблю її, а не її апетитний вигляд)